середа, 7 травня 2014 р.

Під Слов'янськом 20-річний десантник затулив собою від вибуха гранати сімох солдатів. Герої, на жаль, вмирають. Першими

Граната вибухнула біля механіка-водія Петра Коваленка, коли він разом з іншими десантниками знаходився біля машини БТР. Весь удар він прийняв на себе. Вибух був настільки потужний, що не залишав жодних шансів на життя. Решта семеро побратимів отримали поранення від осколків.

У понеділок, 5 травня, у селі Рахнівка Гайсинського району провели в останню путь 20-річного солдата-десантника Петра Коваленка. Він загинув під час участі в антитерористичній операції на околиці Слов’янська, що на Донеччині. Представник Генштабу Збройних сил генерал-майор Микола Понельков під час прощання з солдатом на кладовищі так і сказав землякам Петра, що солдат Коваленко своїм тілом прикрив від загибелі семеро десантників.

Журналіст RIA дізнався, що у відважного солдата бойовикам вдалося вцілити двічі. Перший раз його врятував від кулі бронежилет. Було це приблизно за два тижні до пострілу бойовиків з гранатомета, що пролунав увечері другого травня і став фатальним для нашого земляка Петра Коваленка.

Вдень оточили жінки й діти, а увечері прийшли бойовики

Другого травня десантники на БТРах здійснювали марш на околиці Слов’янська. Біля моста їх блокували місцеві жителі. За словами майора Іллі Хоменка, який приїхав на батьківщину Петра Коваленка провести його в останню путь, серед них були і жінки, і діти.

- Переговори з ними тривали весь день,- розповідає майор Хоменко.- А коли стемніло. За спинами у цивільних з’явилися люди в камуфляжах і масках із зброєю у руках. Ситуація загострилася. У той вечір ми втратили двох бійців. Їх вбили підступно. Один з пострілів пролунав ще під час переговорів. Стріляли з-за спин беззбройних людей. Куля влучила у шию старшому солдату Панасюку, він родом з Житомирщини. Так стріляють снайпери. Перебили сонну артерію. Кров била фонтаном. А згодом пролунав другий постріл, уже з гранатомета.

Петру Коваленку було лише 20 років

Майор не став повідомляти про те, яка ситуація нині у Слов’янську. Відпові на це коротко, по-військовому: « Підрозділ виконує поставлені перед ним завдання». Спростував той факт, що військові мають справу тільки з цивільним населенням.

- Там триває справжня війна, бойовики оснащені сучасною зброєю, до того ж, не тільки для наземних цілей, а й для повітряних, - каже майор Хоменко.

Мріяв про сто стрибків з парашутом

Про той випадок, коли куля не пробила бронежилет, Петро розповів своєму однокласнику, а нині студенту Уманського педінституту, Дмитру Осадчуку.

- Петя дуже просив нічого не говорити про це батькам, - каже Дмитро. – Ми листувалися з ним ВКонтакті. Він писав, що привезе і покаже кулю-дуру, якою хотіли обірвати йому життя. Я ще запитав, чи не страшно після цього. А він каже, що в БТРі не страшно, броня міцна. Відчувалося, що йому треба було поділитися з кимось радістю про те, що залишився живий. І він писав про це так, ніби вдруге на світ народився. Петя у всьому був класним хлопцем. Про це вам скажуть всі, хто знав його. Я дотепер не можу повірити, що вже ніколи більше не побачу друга.

Восени 2013-го Петро Коваленко закінчив строкову службу в Житомирській високомобільній десантній бригаді. Але додому не повернувся. Вирішив залишитися служити далі за контрактом. контрактником у Житомирській аеромобільній десантній бригаді.

- Строкову службу ми проходили разом, - каже Дмитро з Козятина. – Нас було троє земляків. Крім мене і Петра, ще Тарас з Вінниці. Проживали в одному кубрику. Підтримували один одного, бо ж земляки. Його синєва заманила, тобто небо. Мріяв здійснити хоча б сто стрибків з паращутом. За рік служби ми мали по чотири стрибки. Найбільш пам’ятний перший. Стрибали з гелікоптера. 16 чоловік піднялися тоді в небо. Десантники хлопці сміливі. Але і їм потрібна підтримка. Петя підбадьорював жартами, приколами. Він був дуже компанійський і надійний хлопець.

Дівчата задивлялися

- Петя був ас у техніці, - каже ще один його колишній товариш по службі Тарас з Вінниці. – Техніка це його стихія. Він навчався заочно у технічному коледжі на механіка. Про БТРи міг розповідати більше, ніж в Інтернеті написано. Залишитися служити контрактником –це його вибір. Такі надійні, як Петро, в армії потрібні. Ми з Дімою навіть не відмовляли його. Бо знали, що Петя вже обговорив це з батьками, тобто прийняв остаточне рішення.

Вчителька Олена Третяк не приховувала, що Петя був її улюбленим учнем. Починаючи з п’ятого класу, він навчався у сусідній школі села Чечелівка. Пані Олена пригадує,що в їхньому класі більшість становили хлопці. Коваленко виділявся з-поміж них і зростом, і статурою. Постійно займався спортом. Мав добре серце і щиру вдачу. За це його найбільше цінували.

-Батьки наділили його вродою, - продовжує вчителька. – То ми бачили, як на нього задивляються дівчата. Йому б сім’ю створити, таких само красивих дітей виховати…

До випускного вечора клас готував танець. Вчителька згадує, що почали підготовку одразу після новорічних свят. Пані Олена дотепер пригадує, яким красивим вийшло те танцювальне дійство. Три роки минуло відтоді,я к її учні кружляли у випускному вальсі. Тепер весь клас зібрався з іншого приводу. Звучить інша музика, яка навпіл крає серце.

Бабуся так голосила, що генерал не стримав сліз

Батьки вбитого солдата працюють у місцевій школі. Батько завгоспом, мати – у шкільній їдальні. На подвір’ї школи стоїть пам’ятник Василю Стусу. Поет-борець родом з цього села. Обидва земляки – Василь Стус і Петро Коваленко загинули у боротьбі за незалежність України. Над могилою внука побивалася бабуся. Її голосіння викликало сльози у багатьох, хто йшов у траурній процесії. Не міг їх стримати й убілений сивиною генерал-майор Микола Понельков.

- Дитино ти наша золота, соколе наш ясний, чого ж ти так рано йдеш від нас, - голосила бабуся. – Як садки цвітуть, подивися! Як сонечко світить, а ти вже не побачиш, а як пташки щебечуть – не почуєш. Прости нас, золотце наше, що не вберегли тебе.

олишній директор Рахнівської школи Дмитро Омелянчук запропонував порушити клопотання про нагородження Петра Коваленка державною нагородою, назвати його іменем одну з вулиць села, а на фасаді школи встановити меморіальну дошку у пам'ять про відважного земляка.

Нагадаємо, що в протистоянні під Слов’янськом загинуло двоє українських військових, одним із них був Петро Коваленко.

Від Котовських Партизанів: оцих молодих українських хлопців Турчинову та Авакову не шкода! А отих "мирних жителів", які допомагають вбивати молодих українських вояків, які радіють смертів українських хлопців-героїв, цим лицемірам - шкода!

Які вони мирні жителі! Вони пособники терористів, і самі терористи, бо приймають участь у вбивстві наших хлопців!

Починайте стріляти на ураження, допоки вони увесь квіт української нації не винищили!

Чи ви саме цього прагнете, підлі правителі?

Герої не вмирають?!!! Ні. на жаль, вмирають. Завжди першими.

Це можновладні пацюки-пристосуванці не вмирають! За будь-якої влади!

http://vn.20minut.ua/Podii/desantnik-z-gajsina-yakij-zaginuv-u-slov-yansku-prikriv-vid-vibuhu-gra-10327681.html

Немає коментарів:

Дописати коментар