неділю, 8 червня 2014 р.

Зелені свята! Зелена Євагелія

Кохай мене звичайно й просто,
так, як кохають всі дівчата.
Коли проходиш білим мостом,
зоря в твоє волосся вп'ята.

Так палко вміють цілувати
лиш ті, що перший раз цілують.
В тремтінні слів твоїх крилатих
я барвінкову щирість чую.
             9 квітня 1935

Мій брат - кравець хлоп'ячих мрій,
зішив з землею небо.
Горять хустки у крамарів,
немов стобарвний гребінь.

Співають теслі, бубни б'ють.
Розкрию таємницю:
червоне сонце продають
на ярмарку в Горлицях.
                 20 січня 1935



Кіптява свічка й ніж щербатий,
червінна королева з карт.
Змішалась ява з сном крилатим
і все недійсне - ніч і чар.

Тремтять уста на чарки вінцях,
і горло здавлює відчай.
Корчмарю, сто даю червінців,
лиш місяця мені продай!
                 13 березня 1935

Вже ніч, нагріта п'яним квіттям,
димиться в черемховій млі,
і букви, наче зорі, світять
в розкритій книжці на столі.

Стіл обростає буйним листям,
і разом з кріслом я вже кущ.
З черемх читаю - з книг столистих –
рослинну мудрість вічних пущ.
                   21 березня 1935

І вітер віє від століть,
крилатий, вільний і неспинний,
і вчить свободи, туги вчить
за чимсь незнаним і нестримним.

І повторяє нам, прибитим,
у зривах страчених намарне,
що вже ніяк життя спинити
і що життя – це не казарма.
                    13 березня 1935

Весна  —  неначе  карусель,
на  каруселі  білі  коні.
Гірське  село  в  садах  морель,
і  місяць,  мов  тюльпан,  червоний.

Стіл  ясеновий,  на  столі
слов’янський  дзбан,  у  дзбані  сонце.
Ти  поклоняйся  лиш  землі,
землі  стобарвній,  наче  сон  цей!


Корови моляться до сонця,
що полум'яним сходить маком.
Струнка тополя тонша й тонша,
мов дерево ставало б птахом.

Від воза місяць відпрягають.
Широке конопляне небо.
Обвіяна далінь безкрая,
і в сивім димі лісу гребінь.

З гір яворове листя лине.
Кужіль, і півень, і колиска.
Вливається день до долини,
мов свіже молоко до миски.

Богдан-Ігор Антонич, український Поет

Немає коментарів:

Дописати коментар