Милий хлопчик, ти веселий, твоя посмішка наївна,
Не проси мене про щастя, що отруює світи!
Хочеш легкою ходою ввійти в музики країну,
Підкорити стару скрипку, і Гармонію знайти!
Ти не знаєш, що чатує там тебе на кожнім кроці!
Щезне навіки безслідно бестурботний блиск очей!
Жах вирує страхітливий в бурнім музики потоці,
Бо свавілля духів пекла вклав у музику Орфей!
Вічно мають голосити оті струни, дзвінкі струни.
І від щастя, і від болю починаючи політ.
І під сонцем, і під снігом, під біліючим буруном,
І коли палає захід, і коли зайнявся схід.
Йдучи стежкою вузькою, ти не зможеш зупинитись,
Бо закони жанру люті, наче хижії вовки.
Станеш, щоб перепочити, або щоб води напитись -
Заволають про нездарність критикани-хижаки.
Зрозумієш через роки, що мистецтво - це омана.
Що служити йому можна, лиш забувши про життя.
Згинуть у вогні жертовнім - і родина, і кохана.
Доведеться шлях торити по узбіччю небуття.
Далі, хлопче! Ні покою, ні скарбів тут не зустрінеш!
Але бачу ... ти смієшся... Добре, часу не марнуй!
І твори, доки під тином смертю скрипаля загинеш!
На, тримай чарівну скрипку! Володій й володарюй!
Сергій Левитаненко, Великий Провідник та Вартовий Храму Гурту поетів-втікачів "Кульгаве Число"
Немає коментарів:
Дописати коментар