пʼятниця, 25 квітня 2014 р.

Місце фашистів у підсвідомості українських дітей заняли росіяни

Вчора був у Одесі. Йшов по парку Шевченка. Дітлахи грали у «войнушку»! До них приєднується новенький хлопчик. Йому гукають: «Данила, а за кого ты играть будешь: за наших или за русских?!»

Господи відбулося!

Облишмо в стороні те, що навіть наші діти в курсі того, що Росія розв'язала війну проти України! Не помічають це лише Ахмєтов з партією регіонів, Симоненко зі своїм електоратом та 95 відсотків дорослих громадян РФ.

Я навіть не про ті парадоксальні паралелі, викликані дитячими спогадами. Бо коли ми в дитинстві гралися у «войнушку» ми ділилися на наших і фашистів. Зараз, історія і світосприйняття людини не стоїть на місці, посаду фашистів у підсвідомості дітей зайняли інші вороги!

На цікавому показовому факті, що на невдячну роллю ворогів, фашистів, нам в дитинстві доводилося призначати учасників, а сучасні українські діти пропонують вибір, - я теж не загострюватиму увагу. Ну європейці, демократи, вони вже від народження, на відміну від нас «совків».

Тут варте уваги інше: проти своїх не воюють. Це розуміють навіть діти.

Тому воюючи проти «русских», вони вже підсвідомо визначили, що громадяни РФ тут чужинці. Окупанти, вороги.

Зверніть увагу, це відбулося в Одесі. Не у Львові чи Франківську.

Це діти зі звичайних українських родин. Не з родин націоналістів, бо інакше вони б називали окупантів «москалями» чи «кацапами». Завдяки Путіну чисельність націоналістів в Україні не зменшилась, а патріотів суттєво зросла. У тому числі й за рахунок наших

дітей.

Головне, до чого веду, що у їхніх головах відбулася оця патріотична диференціація на «свій-чужий»! Те, що є скріпами будь-якої держави!

Громадяни однієї країни це - ми, наші.

А інші - то чужі. Вони можуть бути друзями, добрими сусідами, партнерами, союзниками, або як зараз росіяни - окупантами та ворогами.

Ось що головне.

Бо відсутність подібної диференціації завжди була головною проблемою нашого суспільства. Ми ділилися не на Схід і Захід, не на суржикомовних та україномовних, не на бандерівців та бандитів, а на тих, хто вважав росіян «своїми» і тих, хто вважав» їх чужими, тих, хто вважав, що ми з «русскими» один народ, і тих, хто вважав, що ми - окремі народи.

Ці дві категорії громадян не мешкали у певних регіонах, а були розпорошені по усій країні.

Якось мені мій друг, українець російського походження, сказав: «Сергію, відсутність у наших головах поділу на «свій-чужий» загрожує національній безпеці. Подивись на росіян: Путін, Жирік, Зюганов, Навальний кошмарять одне одного, лають, поливають брудом, але у разі зовнішньополітичних якихось дій вони завжди притримуються однакової спільної позиції. Бо для них інтереси Росії - насамперед, хто б не був у владі чи опозиції. У нас не у владі, не у народі немає консолідованої позиції стосовно національних інтересів, захисту України. Це біда!»

Зараз наступає стабілізація в головах, бо російська агресія допомогла усвідомити: ми один народ! У нас одна спільна неділима Україна!

Можливо нашим можновладцям з різних політичних партій варто дослухатися про що говорять на вулиці діти, у які ігри вони сьогодні грають?

Аби завтра не почути дитячі питання на вулиці: «Ти за наших чи за колабораціоністів?»

І, можливо, на роль колабораціоністів, як у моєму дитинстві, доведеться призначати.


Сергій Левитаненко

http://glavcom.ua/articles/19148.html

Немає коментарів:

Дописати коментар