За що ми любимо нашого земляка пана Сергія Левитаненка!

Коли у Японії трапився землетрус із зруйнуваням АЕС і витоком шкідливих для людини анти-біо-матеріалів, Японська Нація надала усьому людству приклад шляхетності і самопожертви у ім'я власних принципів, у ім'я любові до батьківських могил.

Українці, переважна більшість, у цьому випадку б тікали до Європи чи інших облаштованих земель, ставали б з чистою, на їхній погляд, совістю імігрантами. Велфера б ковтали, як та хвойда...

Держава, бачте, на хрін, не забезпечила, їм комфорт!

Японці ж, на хрін, не кивали на державу, а просто наводили порядок на зруйнованих радіацією теріторіях, у своїх батьківських хатах.

Вони нікому не скаржилися, нікого не закликали на допомогу, вони розуміли, що це їхня територія, де вони, та їхні предки!, жили, і де вони мають гідно й охайно померти.

Наш котовський характерник (самурай) пан Сергій Левитаненко живе у спаленій батьківській хаті і не має наміру звідти йти. Хоча є інші, привабливі щодо проживаняя, пропозиції.

В нього не має грошей на ремонт, але в нього є розуміння, що відступати перед натиском покидьків-торгашів козакові - не гідно!

Він залишається на своїй теріторії та обороняє її.

Може нашим можновладцям варто в нього повчитися? Що дим своєї, навіть спаленої, хати набагато приємніший, аніж запах моря іспанських курортів?