четвер, 31 жовтня 2013 р.

Пам'ятаємо і шануємо!


Сьогодні виповнилось 210 років з того дня, як помер останній кошовий Запорозької Січі Петро Калнишевський. Православний святий.

КОТОВСЬКІ ПАРТИЗАНИ вшановують пам'ять лицаря і характерника! Наш славетний предок і колега своїм життям засвідчив незламність українського козацького духу, який вирує у душі кожного Котовського Партизана.

Петро Іванович Калнишевський народився у липні 1691 року у селі Пустовійтівка Лубенського полку, тепер Роменський район, Сумська область. Помер 12 листопада 1803, у Соловецькому монастирі.

Згідно з документами архіву Нової Січі (1734—75), Калнишевський походив із селянського («мужичого») роду; за іншими відомостями — з українського шляхетського роду Роменської сотні Лубенського полку. Мар'ян Дубецький, в своїй статті: "Доля останього отамана кошового", подає відомості, що Петро Калнишевський походив з Подільського воєводства, та в російський актах був записаний як "подільський шляхтич".

На Січі, куди, за переказами, Калнишевський потрапив ще в дитячому віці, він пройшов шлях від джури до найвищих посад у Війську Запорозькому. Був військовим осавулом, потім суддею Війська Запорозького низового (1760). У 1762 р. обраний кошовим, але того ж року після зустрічі в Москві з царицею Катериною II усунутий з посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала його кошовим і переобирала на цю посаду протягом наступних 10 років (до ліквідації Січі 1775).

За доблесть у російсько-турецькій війні 1768–1774 рр. Військо Запорозьке дістало подяку від цариці. Кошовий отаман став кавалером найвищого ордену Російської імперії — Андрія Первозванного, йому було присвоєно військовий чин генерал-поручика Російської армії.

Обстоював земельні володіння і територіальні права Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга (1755—56, 1762, 1765). Намагався посилити свою владу і обмежував права старшин та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорозьких степах, про заселення запорозьких земель, сприяючи переселенню туди селян з Лівобережної України, Правобережної України й Слобідської України. Незважаючи на вимоги поміщиків, не видавав із володінь Січі втікачів. Вважав створення хуторів і зимівників засобом стримування наступу царизму на територію Вольностей Війська Запорозького низового: 1770 там налічувалося 45 сіл та бл. 4000 хуторів-зимівників. Коштом Калнишевського збудовано церкви: св. Трійці в с. Пустовійтівка, Покрови Пресвятої Богородиці в м. Ромни, Свято-Миколаївську в м. Сміла та ін.; придбано багато церковної літератури тощо.

Князь Потьомкін виступив на засіданні уряду з проектом ліквідації Запорозької Січі 23 квітня 1775 року. 4 червня за схваленим планом 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручника Петра Текелія, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою.

Загарбники розграбували військову скарбницю, припаси, архів, церкву. Разом із старшиною Калнишевського було заарештовано і на пропозицію Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди доправлено наприкінці липня 1776 року. Монастирському керівництву було наказано утримувати Калнишевського «без відпусток із монастиря, заборонити не лише листування, але ще й спілкування з іншими персонами та тримати під вартою солдат монастиря».

3 серпня 1775 року Катерина II видала маніфест, яким оголосила, «рос. что нет теперь более Сечи Запорожской в политическом ея уродстве». 6 пунктів довгого маніфесту фактично зводяться до звинувачення запорожців у захопленні та присвоєнні чужої власності та намаганні створити незалежне управління.

Петра Калнишевського утримували у казематі № 15. У 1792 році Петро Калнишевський переведений в одиночну в'язницю біля Поварні.

Указом нового імператора Росії Олександра Павловича від 2 квітня 1801 року він був помилуваний за загальною амністією й отримав право на вільний вибір місця проживання. За своїми літами (йому йшов 111 рік) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирі, де й помер на 113 році життя 12 листопада (31 жовтня[3]) 1803 року.

Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором. Могила не збереглася.

2008 року Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату у зв'язку з 1020-літтям Хрещення Київської Русі-України благословив приєднати праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) до лику святих для загального церковного шанування, занести його ім'я у православний церковний календар, чесні останки праведного Петра вважати святими мощами та віддати їх на волю Божу. Собор благословив будівництво храмів на його честь.

Пам'ять праведного Петра Багатостраждального — 14 (1[6]) жовтня, в день Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки козацтва.

Немає коментарів:

Дописати коментар