Як і належить москалям, вони мене переконували, що українці - то вигадки галичан, а ми, подоляни - то звичайнісінькі росіяни, що відірвалися від материка. Цікаво було.
Не буду переказувати ту купу безглуздостей, що виникають у подібних суперечках, бо веду до цитати.
Коли мова зайшла про роллю містечковості, як ментальноутворюючого чиннику, я гепнув фразу, яку сам не відчув тоді, але яка завдяки не пильності, а любові до художньої окраси моїх друзів, може стати класикою:
"Моя малая Родина - каждая женщина в которую я кончал".
(Отак от. Не Крижопіль чи Берислав, не Ворвулинці чи Охтирка, не село у долині чи мікрорайон в мегаполісі)
Блін, який же я імперіаліст!!! Арєвік, Лейла, Барбара, Юдіта, Зорислава, Кетєван, Райхана, Аїда, Елізабет, Римма, Міріам, Маша, Ядвіга, китаянка Лєна та мозамбікська дівчина ім’я якої я не згадаю!
Ці острівки, де лишився український слід, поєднані незримими мотузами спогадів в архепілаг Левитаненко (майже англійський мандрівник Левингстон!) Така собі багатонаціональна імперія.
Ці острівки, розкидані по усьому світу, дають мені змогу в багатьох країнах почувати себе, як вдома. І це не заважає мені відчувати себе українцем.
Бо Велика Батьківщина в мене, як і в галичан, волинян, сіверців, слобожан, дончан - одна. Україна.
А малі Батьківщини я й далі собі обиратиму виходячи не з національних пріоритетів, а смакових, чоловічих.
Колись один з моїх друзів зробив висновок:
"Тебе всегда нравились крысинные бесскульные мордочки блондинок скандинавского типа".
Слабкий, так. Нічого не поробиш, справді, подобаються.
Він полюбляє мордовські "пачки". Різко окреслені верхні щелепи. Його вибір.
На смак і колір, Батьківщина не потребує.
Всі ми - імперіалісти несамохіть, кожен плекає свою імперію. Як співав поет: "Длинющий хвост твоих коротких связей"
P.S. Коли в своєму телефоні я почую: "Привіт, це я - твоя мала Батьківщина", я знатиму, хто мені телефонує.
Сергій Левитаненко
http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/7955.phtml
Немає коментарів:
Дописати коментар