середа, 25 грудня 2013 р.

Чому я молюся за Акуніна?

Я прочитав, що він, Борис Шалвович, пірнав із аквалангом, аби зрозуміти, що відчував при цьому Фандорін.

До уваги читачів, це пропущений роман, як та сама "Алмазна колісниця", який ми усі хотіли б побачити, де, коло берегу Парамарібо, Ераст розшукує підводний скарб.

Він, Акунін, вміє втомлювати читача свідомо.

Але тут наклалися декілька чинників, бо "Чорне місто" викликало наше шляхетне розчарування. Не можна ляпкою закінчувати епопею.

Ми хочемо бачити справжнього Акуніна, який сміливо вторгається у теми, не те щоби не дозволені, але щільно понадкусювані до нього (Шпигунський роман, Пелагія і червоний когут, Квест, Смерть Ахілеса, Коханець Смерті) Там він, як Борхес, явить творчу оригінальність, несподіваний режисерський хід - сутність митця.

Тобто, зрозумійте посполиті, я хочу дати превеликий шанс справжньому генію реалізувати себе у повній мірі. Аби ми були щасливі.

Нехай він не грається у дитячі мрії і забуде ІГР, читати, і навіть слухати, цей дитячий лопіт неможливо!

Акунін завжди був прикладом, що геній може працювати у будь-якому жанрі, якщо він геній звісно, і легкий епістолярний жанр він підносить до небес, до самого Бога.

Але ж перемкнула живу людину соціальна стереотипщина: спочатку Антропосовщина невдала (хоча чому невдала, хай хтось порівняється! просто не рівня Акуніна! не його художнього рівня) потім бажання стати корифеєм при житті. Офіційним. Істориком, а не чесно визнаним белетристом.

Хіба Вам, Шалвович, не вистачає власного художнього смаку, аби оцінити власні твори на шкалі безсмертя?

Чи "Там" того не вартий? Чи "Нефритові чотки" не є геніальною сублімацією, ешелоном на запасних шляхах усієї світової детективної літератури?

Чого Вам соромитися, Борисе Шалвовичу?

Навіщо лізти не у своє?

Ну не вірите Ви у Бога, але Він створив кожного зі своїм талантом! Реалізуйте його в повній мірі! Хоча б із професійної гордості та естетичних міркувань!

Хай Фандорін лише втілення Ваших мрій про ідеального інтелігента, але він ожив у головах мільйонів.

Ну, принаймні, цю тезу відстоював Данило Андрєєв. І десь вона має рацію, як кожний прихований кулемет.

Це головне.

Ну був приречений на це Фандорін через Вас, що поробиш?

Навіщо відрікатися від Божого промислу? Навіщо йому суперечити? Тим більш, якщо при житті, він - у кайф!

Надибали й Слава Богу, життя вдалося!

Це не означає, що пошуки треба припиняти. Ні, не треба, але й хибні шляхи треба визнавати своєчасно.

Бо інакше впадаємо в гординю.

І тоді "Пелагія та червоний когут" не народжуються!

Ми дякуємо Богові за Ваш талант! Ви, якщо переборите себе, дякуйте Богові за Ваш талант - і творіть на радість собі і людям.

Бо за коханих митців переживаєш більше, ніж за себе. Покинута дружина - випливе, покинутий митець - ні!

Я маю на увазі тих людей, які люблять виникнення чогось прекрасного, що прикрашає світ, які люблять щось у собі, а не себе у чомусь, які люблять "лист опавший, колдовской ребёнок, словом останавливавший дождь" а не "коврик под его ногами - мир".

Якщо взявся за гуж - з’ясуй чесно, чи то той самий, твій гуж?


Сергій Левитаненко

Про автора:
Провідник Гурту поетів-втікачів "Кульгаве Число".


http://www.blogs.telekritika.ua/?id=3459


Немає коментарів:

Дописати коментар