вівторок, 24 грудня 2013 р.

Як Партія регіонів розстріляла народовладдя

Євромайдан, що переріс у Єврореволюцію, дав зрозуміти владі, що найбільшу для неї небезпеку становлять не опозиція чи реакція світової спільноти, а загалом народовладдя як інститут.

До реального страйку за останній місяць вдались три західні області України. Після нічного побиття на Євромайдані голова Львівської облради Петро Колодій закликав жителів області до загального страйку, теж саме зробив міський голова Тернополя Сергій Надал. А мер Івано-Франківська Віктор Анушкевічус та його заступники з 2 грудня пішли у відпустку без збереження заробітної плати.

Мер Львова Андрій Садовий не тільки заявив про підтримку вимог учасників акцій протесту, але і заявив, що не дозволить «Беркуту» хазяйнувати у місті. Після цього в соціальних мережах розпочалася кампанія з закликом висунути Садового в президенти.

Небезпеку, яку становить народовладдя, Віктор Янукович та його команда усвідомили давно. За останні роки вони доклали титанічних зусиль, аби усунути місцеву владу, як виразника волі народу, від впливу на ухвалення рішень.

У прагненні отримати абсолютний контроль над Україною, державна влада сьогодні проводить цілеспрямовану політику знищення народовладдя як чи не єдиного незалежного інституту.

Не маючи можливості зламати ситуацію законодавчим або силовим шляхом, влада використовує просту, але ефективну тактику: заводить ситуацію у глухий кут і блокує усі виходи.

Вже шість обласних центрів, включно з Києвом, не то що місяцями, інколи роками живуть без мерів, але вищу державну владу це цілком влаштовує. Обезголовленими містами керують міські ради, взяті під контроль Партією регіонів та її сателітами, та призначені президентом голови державних адміністрацій. Вони не несуть відповідальності за міста і їх жителів, однак користуються ситуацією для того, щоб безкарно дерибанити землю або інші ресурси. Усі спроби добитися призначення виборів закінчуються безрезультатно, наштовхуючись на саботаж та відвертий спротив з боку провладної парламентської більшості.

«Це цілеспрямована політика. 6 обласних центрів, кілька десятків інших міст, більше 140 сільських населених пунктів – там керують зараз секретарі рад, які підписані під одну політичну платформу Партії регіонів. І їм не треба когось там переобирати. Вони сьогодні просто виконують вказівки. Всі голови державних адміністрацій в Україні – «регіонали». В Києві знищене повністю самоврядування, але керують тільки районні керівники ПР. Тобто це – монополізація політичного впливу. Але люди по-своєму на це дивляться, тому їм (владі – «Главком») страшні вибори, вони бояться їх, як чорт ладану. Бо результат цих виборів відомий, якщо їх проводити чесно – тут зовсім інша картина буде. Тому «регіонали» блокують розгляд цих питань», - таку думку висловив «Главкому» член парламентського комітету з державного будівництва та місцевого самоврядування Володимир Бондаренко..

Причому така ситуація з незначними варіаціями повторюється не лише в обласних центрах, але й у багатьох менших містах і селищах. Географія обезголовлених населених пунктів дуже показова: у їхньому списку годі знайти міста з Донбасу, Криму чи інших регіонів, де Партія регіонів і без того контролює усе, керуючи на власний розсуд. А якщо й виникає потреба змінити міського голову, то будьте певні: вибори пройдуть у стислі, передбачені законом терміни, як це було, скажімо, минулого року у Єнакієво.

Інша справа – Київ. Леонід Черновецький написав заяву про відставку 1 червня 2012 року, тим самим передавши владу у столиці двом людям: секретарю контрольованої ПР Київради Галині Герезі (чоловік якої є членом фракції ПР у парламенті) та голові КМДА «регіоналу» Олександру Попову (поки що відстороненому за розгін мирного протесту). І вже півтора року ця «солодка парочка» керує тримільйонним містом, не маючи на те ані волевиявлення киян, ані бодай підтримки виборців. Зусиллями ПР через Конституційний суд було протягнуто рішення про те, що вибори мера та Київради відбудуться аж у 2015 році, хоча термін повноважень Київради збіг ще цього літа.

Для порівняння: у вже згаданому рідному для Януковича Єнакієво після смерті міського голови у серпні 2012 року вибори відбулися за чотири місяці по тому.

Це можна було б назвати окупацією, якби кияни та опозиція демонстрували хоча б бажання спротиву. Однак акції протесту, присвячені засіданням нелегітимної Київради, швидше нагадують піар-акції без сподівання на результат.

Ще довше залишаються без мера Чернівці. 31 березня 2011 року міськрада висловила недовіру міському голові (нині нардепу від «Батьківщини») Миколі Федоруку. Його звинуватили у порушенні Конституції, законів України, прав і свобод громадян, в неналежному використанні повноважень. Хоча Федорук керував містом ще з 1994 року. В подальшому правоохоронними органами жодних звинувачень звільненому меру висунуто не було, але містом і досі керує секретар міськради «регіонал» Віталій Михайлишин – адже ВР так і не спромоглася призначити перевибори.

З 24 квітня без міського голови живуть і Черкаси. Міськрада висловила недовіру меру Сергію Одаричу, а прокуратура звинуватила його у грубому порушенні законодавства про працю, зловживанні службовим становищем, невиконанні судового рішення, внаслідок чого міському бюджету завдано збитків на загальну суму майже 900 тис. грн. Відтоді місто перебуває під владою секретаря міськради комуніста Віталія Білоусова.

Дещо винятковою виглядає ситуація у Херсоні. Мер міста Володимир Сальдо минулого подав у відставку у зв’язку з обранням народним депутатом від Партії регіонів. Однак проводити вибори в місті ніхто не поспішає: обов’язки міського голови перейшли до секретаря міськради «регіонали» Зої Бережної.

Нарешті, 31 жовтня цього року мер Одеси Олексій Костусєв добровільно склав з себе повноваження і залишив країну. Що підштовхнуло його до цього кроку – є кілька версій. Однак чутки про його відставку ходили давно, а напередодні складання повноважень Костусєв нібито мав серйозну розмову «нагорі».

До цього списку умовно можна додати Миколаїв, де за останній рік змінилося один мер і два виконувачі його обов’язків. Це трапилося в результаті дивного спів падіння їх смертей. Однак Верховна Рада і в цьому випадку не поспішає призначати вибори.

«Ситуація, коли в 38 містах немає мерів, у сотнях сіл немає голів, у шести обласних центрах, включаючи столицю, немає керівників, абсолютно ненормальна. Головна правова підстава місцевого самоврядування - принцип виборності», - нагадує народний депутат, колишній мер Одеси Едуард Гурвіц.

Наприклад, на Черкащині проти мера Кам’янки Володимира Тірона було відкрито кримінальну справу і він подав у відставку, а мер Канева Віктор Ніколенко склав повноваження нібито за станом здоров’я.

На Тернопільщині мера міста Зборова Олексія Шевчука затримали за хабар, його колегу зі Збаража Михайла Бочарова звільнили на підставі рішення суду про вчинення корупційних дій. 29 жовтня у відставку пішов і мер Кременця Олексій Ковальчук. Те ж саме загрожує просто зараз меру Заставни Ярославу Цуркану на Чернівеччині.

Ще влітку було звільнено мера Жмеринки Зіновія Трахтенберга, який не зумів порозумітися з міською радою. На Сумщині посада мера Охтирки залишається вакантною з квітня 2011 року. На Кіровоградщині у вересні ледь не «пішли» мера Світловодська Юрія Котенка, але він все ж відкликав свою заяву про звільнення.

Цей список можна продовжувати. Однак навіть наведених прикладів досить для того, аби переконатися, що в Україні за останні кілька років набирає обертів системний наступ на інститут народовладдя. Для державних керівників сьогодні найбільш актуальними залишаються два питання: освоєння ресурсів і вибори 2015 року. В обох випадках найлегшим способом досягнення мети є ліквідація можливості громади впливати на події шляхом обрання представників своїх інтересів.


Олексій Бик, «Главком»

http://glavcom.ua/articles/16390.html



Немає коментарів:

Дописати коментар