понеділок, 30 грудня 2013 р.

ПРО ПОМСТУ ПЕРВИННОГО ЗА ВТОРИННЕ...

1. Ми не повстали тоді, коли нам плювали у душу, обмежуючи МОВУ у спекотному липні 2012 року. А це первинне у житті утвердженої нації. Ми повстали, коли нас вдарили по головах арматурною міліційною нагайкою 30 листопада 2013-го року. Це наслідок неповстання влітку. Чи доходить тілесний біль до душі? Далеко не завжди.
Тому дорога до визволення не буде коротка. Це випливає винятково зі стану нашої національної свідомости і системи звихнутих пріоритетів. Якщо тільки про хліб думати, то тільки на хліб і вистачить. Отож хибна система цінностей і мотивацій до вчинку потребує доглибного державного вишколу. Можливо, ми проходимо його зараз на Майданах. Безглузда реанімована мантра про неважливість якою мовою розмовляємо, що знову беруть на озброєння деякі політики з пошкодженою колоніялізмом картиною світу, викликає неабияке співчуття. Замість того, аби мати на меті забезпечити своєю діяльністю україномовне право для всіх українців та неукраїнців врешті опанувати українську державну мову, вони далі, як недалекі папуги, вторять, "что нєту разніци". Як при таких колонізованих і рабських головах організовувати імпічмент президентові чи швидкісну відставку уряду? Степан Бандера слушно зауважував: "Революційне змагання – це національна боротьба в площині духовости і культури". Але куди там теперішній поголовній попсі до слів цього сильного чоловіка. Їм план подавай. Так ніби колись існував план розпаду імперії СРСР? Найкращий план – це власна модель картини світу, щоденно втілювана в життя винятково своєю головою і руками. Хоч скільки би планів опозиція не писала, неминуче знайдеться стоп-кран, що не здатен їх прочитати і збагнути.

2. Ми не повстаєм масово, коли нехтують правом нації. Натомість зневажене "право чєлавєка" більшість таки збуджує. Хоча не буває утверджених прав людини при зневажених правах НАЦІЇ. Дивно, це я б мала більше годити сусідові, ніж собі. Поки гасло "Україна понад УСЕ" не стане імперативом – будемо розпанахані між Заходом та Сходом, Европою та Азією, собою та кимось. Поки національне ЕГО не стане критерієм у вирішенні економічних, правових, безпекових і гуманітарних проблем – будемо загрожені і квазідержавні.

Маємо зараз шанс переродитися з ментально залежних на незалежних, з байдужих на патріотичних, з космополітичних на націоналістичних. Наша багатотижнева вічева революція – це, сподіваюся, не недільні спалахи солідарности, а готовність реально осмислити українську ДОЛЮ як щось винятково власницьке. Ці спалахи, без сумніву, освітять духовним теплом складну і терплячу дорогу боротьби за національне ЕГО.

3. Знаменитий ірландець Данієль О"Коннел провів 21-е велике недільне віче, поки не створив з маси народної сили, що панічно лякала собою імперську Англію. За один день в Ірландії 1828 року відбулося 2 тисячі віч. Ірландські неспинні зібрання призвели до ухвалення так званого емансипаційного закону для католиків, що урівняв їх із протестантами, а О"Коннел став символом мирного змагання за незалежність Ірландії. Люди були одностайні у мирному й довготривалому шляхові досягнення мети. Мабуть, морально і духово були сильні та самодостатні. Їх не "штормило", як деяких наших політиків чи громадян на тему холерично-кавалерійських випадів щодо кримінальних українофобів (звісно, якщо друге присутнє у їхньому мисленні). Водночас Джон Кеннеді зауважив на іншому: "Той, хто перешкоджає мирній революції, – робить її насильницькою". Словом, менше говорімо – більше думаймо. Хто вимагає неможливого – можливе таки здобуде.


Ірина Фаріон

http://blogs.pravda.com.ua/authors/farion/52c0c5c948247/

Немає коментарів:

Дописати коментар