Нещодавно бійці загону були на цвинтарі, відвідували могилу побратима. До нас причепився московський піп із своїми агресивними порадами і повчаннями: то не так ми робимо, неправильно тримаємося. Хотіли послати його до бісової матері, або дати тирси, але, враховуючи урочистість моменту, просто прогнали.
Загін має з цього приводу міркування, яке редакція публікує:
Наша подільська земля настільки нашарована історичною спадщиною різноманітних культур і цивілізацій, що у цьому котлі екстрактного варива кристалізувалося лише справжнє, лише притаманне нашій ідентичності, те, що пройшло випробування на міцність тисячоліттями.
Багато звичаїв, прикмет, вірувань лишили свій слід в нашому побуті, нашій поведінці, в нашому способі життя.
Ми увібрали їх від трипільців (Подільський район знаходився у самому центрі багатотисячолітньої трипільської цивілізації і насичений, якщо вірити старим археологічним картам, трипільськими стоянками, які ще чекають свого дослідження науковцями і краєзнавцями) від аріїв з їхніми будовами, які слугували культовими чи астрономічними спорудами, на яких скіфи, за деякими данними, і надбудовували свої кургани-могильники (скіфи це не самоназва наших предків, так називали їх античні греки), сарматів, нащадками яких називала себе польська і українська шляхта, гунів (старовинна самоназва українців, наш Гатило, якого Європа назвала Атіллою!) які гнали аж до Каталонії з нашої землі готів-зайдів, з чого власне і почалася сучасна етнічна історія Європи, антів, які теж населяли нашу місцевість (чергова назва українців!), тіверців, войовнича прикордонна частина українського народу, що були нашими пращурами, а також пращурами молдованів і гуцулів, бродників, берладників, козаків, хуторами яких усіяний наш район (Думове, Чубівка, Малигонівка, Тлумачівка, Хутор козака Прокопа тощо)
Влади на теренах нашого району мінялися, а тубільці (місцеві) залишалися і вбирали у себе культури і звичаї, які ми, їхні нащадки й досі бережемо і поштиво користуємося.
І немає помилки ні в чому. Усе що ми робимо, як живемо, у який спосіб, викарбовано і загартовано тисячоліттями. Це єдиний можливий і правильний спосіб жити на цій землі.
І тому нас, як місцевих, як патріотів свого краю, і своєї України дужи вибішує, коли якісь московські попи-самосвяти агресивно пояснюють нам, як ми маємо вести себе, за якимося лише їм відомими не притаманними нам традиціями, на цвинтарі, де поховані наші предки, на нашій землі, у наших церквах, у наших звичаях, у нашому побуті, у наших сім'ях. Їхня агресивна манера суперечить нашій українській ментальності, нашим звичним стосункам у громаді. Їхнє невігластво у нашій історії, з якої і виростає наша різноманітність, наш вільний козацький дух, просто вибішує. Їхня нетолерантність до інших, не схожих на них, є одноприродною із тією нелюдською жорстокістю московських окупантів в Україні, яку вони продемонстрували усьому світу за більш ніж рік військової навали.
Українці, і зокрема мешканці нашого району, люди толерантні, бо кожному з нас є чим пишатися у нашій багатотисячолітній історії. Ми поєднуємо у собі усі здобутки наших багаточисельних різноманітних славетних предків. А вони, московські попи, нічого солодкішого за брюкву і пісний щі не їли. Чули дзвін, та не знають, де він.
Розумний усе життя навчається, дурний усе життя повчає.
Розумний намагається обережно і з повагою зрозуміти і проникнути у сутність у першопричину явищ, нічого не відмітаючи і не стверджуючи щось зухвало з висоти своєї пихи. Дурний орієнтується на прикмети і забобони "русского міра" нав'язані імперською дурістю і "манєчками" путіна.
На жаль, радянсько-російський період залишив слід у вихованні багатьох з нас. Повертаймося до нашої ідентичності, живемо своїм розумом. Не слухаємо тих, хто вважає принесене з чужих теренів - єдино вірним і для нас підходящим.
Шануймося, бо ми того варті!
Немає коментарів:
Дописати коментар