Інтерв’ю з рогоносцем

Кор. - Скажіть, будь ласка, шановний пан Ю Вуй, як ви себе почуваєте у той час, коли ваша дружина, відома німфоманка На Вонь, сидить у в’язниці?

Ю. - Дуже добре себе почуваю, хоча спочатку було нелегко. Я маю на увазі - без сексу. Але тепер я завів собі двох петеушниць, і вони, як колись моя дружина, займаються сексом з керівниками міста, правоохоронцями та гладкими смердючими молодиками. А я спостерігаю за цим і насолоджуюсь! Життя увійшло у звичну колію.

Кор. - Але раніш ви любили записувати оргії вашої дружини на відео, на приховану камеру, а потім насолоджуватися удвох. Хіба вам цього не бракує?

Ю. - Ну чого ж удвох? Не тільки удвох. Іноді ми показували це відео тим, хто приймав участь у оргіях. Їм подобалось. Кажу це тому, що вони давали нам за це відео гроші, пільги, посади, вигідні контракти та інші приємні дарунки. Але й зараз я знімаю на  відео оргії моїх петеушниць із відомими людьми. Їм так само воно продовжує подобатись. Як тільки вони взнають, що у мене є це відео, вони починають мені посміхатися і догідливо тиснути руку. Я вдячний своїй дружині, що вона навчила мене це робити!

Кор. - А ще чому навчила вас На Вонь?

Ю. - Ще вона навчила мене їсти паличками. І завдяки цьому я навчився грати на барабані!

Кор. - Ви маєте барабана?

Ю. - Так, моя дружина колись подарувала мені перший барабан. І бачите який прогрес: пройшло п’ятнадцять років і у мене вже два барабани!

Кор. - А цимбали у вас є?

Ю. - Ні, цимбали були у моєї дружини. Вона зажди людям казала, що усі вони їй по цимбалах! Мабуть із собою у в’язницю забрала свої цимбали!

Кор. - Так, цибали у На Вонь були знані. Усе місто ховалося, коли вона свої цимбали доставала. Таргани дохли, собаки божеволіли, особливо, вівчарки. Так жалюгідно скавучали!

Ю. - Та я плюю на неї і її цимбали. Якщо вона мені ніякої користі не приносить, то хай йде геть! Бо ця курва зараз тільки сльозні листи мені із в’язниці пише, вимагає щоби я посилку прислав. Отаке нахабство!

Кор. - А чого їй там кортить?

Ю. - Кінської ковбаси хоче жерти! Баланда, бачите, їй не смакує! А мені самому кінської ковбаси не вистачає! За вухами в мене не лящить!

Кор. - Та я бачу, що не лящить, у вас на вухах стільки локшини навішано. Хто це вам її навішав?

Ю. - Та це ще На Вонь мені навішала. Так до цих пір вона і висить Спочатку мені здалося, що мені тирси навішали,  а потім помацав: слизьке, як На Вонь. Думав вона знову мені на голову сіла усіма своїми принадами. А потім роздивився: локшина! Я зрадів, бо локшина краща за На Вонь. Їстівна, не смердить, не волає постійно благим матом.

Кор. - Тобто ви щасливі?

Ю. - Ніколи в житті таким щасливим не був. Тим більш, виходячи з її терміну, я ніколи в житті її не побачу.

Кор.. – Ви навіть не хочете подякувати своїй дружині На Вонь за те, що вона зробила вас жиголо? Навчила цій професії, з якої ви довго годувалися і досі годуєтеся?

Ю. – Плюю я їй на голову! Плюю я на її тюремний мандат! Знати про неї нічого не хочу.

І роги, які вона мені подарувала, я їй не поверну! Вони такі гарні! Як співала Наталія Могілевська, хай іде вона на…

Інтерв’ю з На Вонь, шановні читачі, буде незабаром, як тільки в’язничні лікарі зуміють ввести цій жіночці заспокоювальне. Поки їм це не вдається, бо вона навіжена і слизька. Ув’язнена намагається обплювати лікарів. Знаючи, що слина у неї отруєна, медпрацівники за дверми чекають, коли слина у неї скінчиться, бо не буває нічого вічного у цьому світі.