четвер, 19 вересня 2013 р.

Джордж Карлін та Сергій Левитаненко: не треба боятися мікробів!





У ліжку з ворогом: задушити в обіймах

Людство мутує протягом усієї своєї історії. Ми не схожі на древніх єгиптян чи, навіть, дорійців. Вони в нашому інфекційно-просоченому наскрізь світі аніпотебеньки не вижили б! Хімія, батечко, хімія, королева наук!

Мутації – то дуже гарна річ. Вони дозволяють людству не тільки вижити, не тільки порозумнішати, не тільки надбати чогось попередньо невластивого, але й доторкнутися поки ще уявними щупальцями до країв обрію. А в цій перспективній справі – хто перш підвівсь, того і капці!


Світ нас підлаштовує чумою та холерою, СНІДом та туберкульозом, раком та алергією – під свої батьківські вимоги. Негативний досвід корисніший, та й загартовує. Із мікробом, як із жінкою – треба злитися-розчинитися. І тільки опісля того диктувати потворі умови.

Перед тим як підкоряти чорні діри – а від цього нікуди не дітися! Крок на місці це крок назад! Або ми їх, або вони нас! – треба білі плями зрозуміти досконало.

"Біла пляма"-людина, з якою працює мікроб-виконроб, – не те щоби складно влаштована, просто, як казав герой творів Тома Шарпа, інспектор Флінт, "хитра бестія, словами прикривається". Думає одне, робить друге, прагне третього, а говорить, взагалі, якісь стилізовані під турботу про ближнього нісенітниці.

Найяскравішим прикладом подібної недолугості та нездатності до рятівної мутації є українські політики. Якось навіть трохи соромно за цих нікчем.

Від цієї зарази всілякий корисний мікроб тікає аж гай шумить!

Метастази "совка" – єдина зараза, яка щільно просочує організм українських політиків.

Ця примітивна інфекція діє в організмі українського політика від голови до страусячих черевиків за принципом: "чужиє здєсь не ходят"! Ніякі інші мутації в організмі, де оселився "совок", не приживаються!

Ця зараза спопеляє навколо себе паростки гуманізму, здорового глузду та інстинкту самозбереження.

Усілякі чечетови та болдирєви співають осанну Радянському Союзу при першій-ліпшій нагоді, прагнуть туди усією своєю ницою душею, як голий до лазні чи на бабу.

Начебто вони отримали від України все: високі посади, привілеї, недоторканість, гроші. Але совковий ген руйнування в них непереможний! Пилять сук, на якому сидять, і радіють при цьому як той дурень, що крейди наївся.

Якесь дивне повстання шершнів проти меду!

Можна було б як Пушкін констатувати: "народ бєзмолвствуєт!"

Але то неправда!

Народ подає голос! Як та мавпа.

Бо дуже ми співоча нація. Але дуже мало мисляча.

Наш голос чутно лише на різних співочих телешоу, які виконують у сучасному українському суспільстві ту саму функцію, яку виконував Кашпіровський у киплячому радянському наприкінці 80-х. Тобто, разом із високими та низькими нотами, випускають пару із закипаючого народу.

Тому й аргумент, що концерт Елтона Джона збирає в рази більше народу, ніж мітинг на захист української мови, є хоча й хамським, але справедливим.

Я згоден, що людина, ще не ставши "хомо сапієнс", уже щось там співала – від захвату, чи на місяць.

Але ж треба мутувати в кращий бік!

Ми знову пасемо задніх! Чи то задні пасуть нас? Хто сьогодні Інь, а хто Янь, і в чому насолода – незрозуміло. Від розгубленості ставимо коняку позаду воза та й ще підштовхуємо, доки не впріємо, як татари від чаю. Поки ще руками підштовхуємо, а стосовно подальших дій – суцільна темрява. З нас станеться.

Якщо мене спитають: Сергійку, невже тебе не охоплює смуток, що сучасна людина, хай недолуга, хай недосконала, але така чудова у своїй незрозумілості – урешті-решт зникне, відійде в небуття, випарується, як роса на сонці?

Ні, відповім щиро, не заплачу. Бо я вірю в безсмертя душі, а тлінному тілу дозволяю насолоди тільки задля отримування емоцій, цих вітамінів для душі, які сприяють її розвитку. Буде інше тіло – так само діятиму.

Та й скільки, шановні, можна дратувати Бога невиконанням покладеної на нас, людство, місії, та своїми постійними двійками на іспитах?

Подивіться на найкращих наших представників, народних обранців.

Для них регрес, повернення до "совка", є блакитною мрією. Могутня Українська Держава – справа перспективна й шляхетна – саботується на всіх рівнях, від практичного до ідеологічного.

Колись автор задав питання: "Чому же ти не любиш Україну?" у віршованій формі відомому політику, чий могутній організм щільно просочений метастазами "совка".

Як романтично гинуть кабани,
Коли їх б'єш із башти в Межигір'ї.
Як тузики, у Раді пацани
Шматують депутатів на ганчір'я.
Як ніжно зашарілась Ганна Герман –
Брехня у неї чиста, як роса.
І дружба із Росією не вмерла.
І зникла із Грушевського коса.
Із тихим свистом пролетить яйце,
Тебе воно вже більше не задіне.
Отримавши від України це,
Чому же ти не любиш Україну?

Автору лишається лише, як Миколі Васильовичу, констатувати: куди ж ти несешся "совковий" український політик? Немає відповіді!

P.S. Сумно. Піду, увімкну "За світ встали козаченьки". Може, полегшає...


Сергій Левитаненко, для УП. Життя


http://life.pravda.com.ua/columns/2012/07/25/107669/


Немає коментарів:

Дописати коментар