Оповідання Сергія Левитаненка
"Козак, він - завжди козак: і в душі, і
в Африці, і на чортовій бабі"
Доктор Чехов
Вау, ця дурепа гуркотить сковорідкою, немов
кришкою труни. Все-одно не встану і не піду лаятися. Їй, гагарі, не зрозуміти насолоди
дилетантів. Одного разу я пролежав троє діб в горах, в якійсь щурячій норі.
Повз мене проходили солдати супротивника. Один з них навіть сів покакати в
трьох метрах від мене. Я не ворухнувся. Хоча, хто такі всі мої колишні вороги в
порівнянні з донною Марією Сальгадо? Пігмеї. І я тоді був не доном Мігелем
Сальгадо. А просто Доктором. Під цим ім'ям мене знав весь світ.
Кричить на дітей. Знає, що я дітей люблю.
Фурія. А спочатку була овечка, агнець, янгол...
Я, звичайно, володію великими можливостями,
але не безмежними. Вище за мої сили за такий короткий термін зробити з янгола
мегеру. Фініта ля комедія. Маски скинені. Завіса впала. Як казав Фауст (мій
Фауст!): "Наше друге Я, третє Я, четверте Я і інші Я відрізняються від першого
тільки порядковим числом". Вона змінює маски по десять разів на день. Ет,
познайомилися б ми з тобою років на
десять раніше. Ти б у мене вибухівку на собі до супермаркетів проносила. Як
люди деколи безглуздо свій талан витрачають.
Лається з куховаркою через куплені продукти. Кричить,
що вона знає всі ціни. Дурна, ціна – це те, що включає піт, кров, сльози і
психічні зусилля. Все інше - вартість. І твоя любов, і твоє безцінне, як ти
вважаєш, тіло вартували мені цих жахіть. Дорого вартували. Я, з яким шанобливо
розмовляли глави всіх країн світу, змушений вислуховувати лекції колишньої босоногої сільської тварюки на тему:
"Які чудові люди її численні родичі і який гад я, тому, що уникаю
спілкування з ними".
Я був просто Доктор. Без жодних приставок. І
всі в моїй команді були докторами. Доктор Геббельс, Доктор Ватсон, Доктор
Смерть, Доктор Фауст, Доктор Мартенс... Стати членом Докторського Клубу було мрією
терористів всіх рас, віросповідань, ідеологій і причинно-наслідкових мотивацій.
Ми були елітою. Чого тільки вони не скоювали, щоби засвітитися і потрапити мені
на очі. Мені платили всі і завжди, без затримок. Один тільки раз гроші виплатив
я. Маловідомий письменник (зараза! класний чолов’яга) написав книгу про мене.
Гімняна книжечка, у якій засуджувався не стільки я, скільки тероризм як явище.
Можна було без побоювання за спотворення сенсу замінити слово тероризм, словами
фашизм, гомосексуалізм або корупція і спокійно з її допомогою боротися з цими
виразками суспільства. Я передав через ЗМІ, що кращої реклами мені не вигадаєш,
і я готовий виплатити автору півмільйона доларів. "Чудово, я прийму, -
відповів він на одному із ток-шоу, - хай ці гроші підуть на сукні
моїй дружині, а не на організацію нових терактів". Декілька років опісля,
ми пили з ним пиво на пляжі в Акапулько. Щоправда, він не знав, що його новий
веселий приятель - той самий Доктор, добродійник його родини. Можливо пізніше,
коли ми, змінивши зовнішність, розповзлися по світу, я випадково пив пиво, або
сидів поряд в кінотеатрі, з Фаустом або Мартенсом. Ні, їх би я впізнав. По запаху.
Як вовк впізнає вовка в іншій людині.
Ходить по будинку і бубонить якусь пісню про
нескінченне страждання жінки. Що ти можеш знати про страждання? Якби ти,
вродлива тварина, була б трохи розумніша і більш освічена, я б пояснив тобі, що
ідея страждання однієї людини за весь рід людський, мученицької смерті,
воскресіння і перетворення її в бога належить стародавнім шумерам. Але у них
мученик ніс в собі два начала: чоловіче і жіноче. Більш пізні релігії запозичили цю ідею формально і недбало. Страждав
і відбувався за усіх саме чоловік. І тепер особа протилежної статі дорікає мені за те, що я її не розумію і не
можу сприймати її як особистість. За що? Де моя провина?!
І пісні в латиноамериканців прямолінійні.
Пристрасті у їх піснях, втім, як і в їх житті, поверхневі. Пам'ятаю, в
будзагоні ми сиділи ввечері біля багаття
і слухали пісню старого акина. Ось де глибина, ось де те саме ядряне коріння із
просоленої сльозами землі.
- Асісяй кинула мене!!! А-а-а! Горе мені!
- Доведеться, напевно, одружуватись на
Бесісяй!
- Хоча калібр, звичайно, не той.
Фольклор кочових народів Нижнього Поволжя
завжди відрізнявся тонким ліризмом і вишуканим смутком. Чомусь тут, серед
пальм, на моєму величезному ранчо в пампасах той хутір в Поволжі не здається
мені такою вже глушиною.
Чому зараз я згадую не події мого минулого
життя, а тільки те, що я відчував при цьому? Не перипетії і мінливості долі, а
нюанси, подробиці і стадії духовного розвитку? Одного разу, після вдало
проведеної акції, я раптом відчув страшну втомленість від миготіння хай сильних, але побитих емоцій, сцен,
розв'язок. Я зрозумів, що подієвий ряд в
моєму житті набагато яскравіший і багатший за духовний. Моє покликання стало
одноманітною роботою, хоча і високооплачуваною. І тоді я сказав хлоп'ятам:
"Все. Час нам змінити внутрішній імідж, а хто хоче - і зовнішність.
І насолодиться тихим міщанським щастям – щоб вони всі передохли!" Тепер я
зрозумів, що подієвий ряд визначає духовний, і ніколи навпаки. Цікава робота - перший крок до бездуховності.
Мета нашого життя не в художньому втіленні, а в художньому обрамленні задумки Бога.
Чого вона від мене хоче? Щоб я її побив? Як це
водиться, на її думку, в пристойних
аргентинських господах? Так, прагненню до
незвіданого не може перешкодити навіть незвіданість прагнень. Але якщо я зараз
чую щось подібне до шакалячого виття, то уявляю, як вона вищатиме у ході
подібної процедури. Боже, який голос був у бібліотекарки Людочки, моєї першої
жінки. Вона ввела мене в світ книг і сексу. "Послухай, як звучить -
Людмила Саленко!". "Ти просто олімпійська чемпіонка".
"Що?". "Ти вимовляєш це так, ніби оголошуєш про вручення тобі золотої
олімпійської медалі". "Ти - золото", - сміялася вона. "Це
нічого, що я доросліша від тебе, зараз на Заході модно, щоб дружина була
доросліша за чоловіка. Жінки пізно розумнішають." Людочко, як зраджують -
тільки друзі, так і на полові попадаються лише стріляні горобці. Ось Доктор
Мартенс умів обходитися з панянками. Знаєш, як він звертався до них, коли входив у бордель? - "Нумо,
всі впали на цирли, і почали віддавати мені честь". Давалась взнаки
армійська виучка.
Кричить, що я не вмію жити серед людей. Перший
раз має рацію. Так, я можу дозволити собі таку розкіш. Соціум існує по тих же
законах, що і стихії. Тобто має чотири стани або форми - постійно дотичні, взаємно
проникаючі, перехідні один в один, утворюючі в прикордонних поляганнях хімічні
розчини, на зразок Сергія Лазо або генерала Карбишева. Чотири вічні стани соціуму
- народження, смерть, рабство і бунт. Повітрю відповідає народження, землі –
смерть, воді - рабство, вогню - бунт. І пересічні, і правителі живуть і жиріють
в рабстві, як муксун в північних річках. Як казав Раскольников, вони
примножують світ кількісно, а ми якісно. Я завжди був вогнепоклонником. Хоча і
повоював на обох фронтах.
Що? Бог покарає мене за моє мовчання? Темнота,
це у тебе з ним піднесені стосунки. Мир в обмін на землі, секс в обмін на
гроші, віра в обмін на блаженство. Існує Вічна Книга, там на її скрижалях
прописані наші життя від А до Я. Ми виходимо з точки А і, який би не був звивистий
наш шлях, продумані або не продумані, погані або гарні вчинки, в результаті
опиняємось кожний в своїй точці Я. Задачка для третього класу. Бог не
всесильний, оскільки нічого не може змінити у Вічній Книзі. Він просто
Найбільший Менеджер Всіх Часів і Народів. Не більш. Він добре влаштувався там.
А я добре влаштувався тут. Я, на відміну від інших, не просто розписувався у
вчиненому мною, я сам писав цілі розділи у Вічній Книзі.
Колись давно я, тоді ще дуже молода людина,
прийшов до ясновидиці. Запитав, в чому причина моєї неадаптованості в світі, невлаштованості серед людей, чи можна
стати багатим і знаменитим і при цьому жодного разу не согрішити? Вона,
ясновидиця, сказала мені: "Немає ніяких причин, ти - просто нещаслива
людина". "Почекай-но, я запитаю в Бога про тебе". Вона у когось
про щось питала, потім переклала, пробурмотіла мені відповідь: "У Бога
інші справи. Бог зайнятий. Йому немає справи до Михайла. Я правильно
зрозуміла?". "Ну, що ж, - сказав я тоді собі, - якщо Богу немає
справи до мене, то і мені немає справи до Бога. Але невдахою я ніколи не
буду".
Замовкла. Немає нічого страшнішого за
абсолютну тишу.
Що, синок? Все нормально. Не розумієш
українською? Тоді слухай. Одного разу, пізно вночі, ти повернешся додому, ляжеш
у своє порожнє ліжко, запалиш, і, підвівши очі вгору, услід сіро-блакитному диму,
побачиш на білій стелі рудовусого таргана. І вперше в житті ти чомусь не
захочеш його вбивати. От тоді ти зрозумієш, що відчуває терорист, який вийшов
на пенсію.
("Нью-Йорк Таймс" 9.04.199...г.
Відомий аргентинський землевласник і навіжений
дон Мігель Сальгадо знов уразив громадськість неординарним вчинком. Він вирішив
змінити зовнішність і зробив собі пластичну операцію. Його нове обличчя, як дві
краплі води, схоже на обличчя відомого у минулому терориста по кличці Доктор.
Вчора він взяв участь у найпопулярнішому ток-шоу на Ей-Бі-Сі. По ходу ток-шоу дон
Мігель Сальгадо намагався наслідувати голосу і жестикуляції Доктора. Щоправда,
виходило у нього це не дуже вправно.
Біля телецентру зібрався багатотисячний натовп
шанувальників Доктора. Вони захоплено вітали дона Мігеля Сальгадо.
У збудженому натовпі прихильників виділялася щільна
група похмурих немолодих людей. Вони явно не схвалювали дій дона Мігеля...)
Немає коментарів:
Дописати коментар