субота, 31 серпня 2013 р.

Язиката Ганка Хвеськів

Жила в одному селі жінка на ім’я Ганка Хвеськів.

Вона мала такий довгий язик, що він прикривав її голі колінки, коли вона на свято у церкві в почті старости зі свічкою стояла.

Якби вона тим язиком вершки для тістечок збивала чи корешки з землі виколупувала - то народне господарство країни мало б неабияку користь.



Але вона не могла дати раду своєму язикові та застосовувала його найбезглуздішим для неї чином - плескала ним дурниці повсякчас і з будь-якого приводу та втрапляла кожного разу у халепи.

Якби ж то тільки собі на шкоду робила - її поплічники не журилися б.

Ні в якому багні наша Ганка не потоне, казали вони, або висьорбає його, що їй тільки по коліна лишиться, або ж вчепиться язиком за корч і витягне себе на сухе, як той німецький барон-базікало.

Між собою найкращі люди села її так і називали - Мюнхгаузен у короткій спідниці. Йоронімиця, як сказав би автор "Крові кажана".

Але ж примусь дурня Богу молитися - він не тільки собі лоба розіб’є!

Може й хотіла Ганка Хвеськів як краще, а виходило завжди - недолуго по-донецьки-нєпадєццкі.

Швендяє по різних телетусовках і теліпає язиком. Такого накаламутить, що ловлять потім журналісти-дотепники отакенних линів в тій воді. А Ганка, та її юзівські пащекуваті друзі, лише облизнів.

Виженуть її з господи до літньої кухні, де на думку старости їй було природнє місце, так вона і звідти язиком до мікрофона дотягнеться. І таке патякає, що потім припилені вугіллям хлопці зо два тижні до "Сармата" раків печуть.

Тільки червоноплямому конюху Юхриміву байдуже. Бо має колосальну здатність червоніти не ніяковіючи. Підповзе повагом до телекамери, набубнявіє, зобразить червону кульку на Першотравневому параді, і лящить про те, як високі колгоспні показники борознять його мозок.

Але ж якби то була пересічна домогосподарочка - то хай їй навіть не грець! Та панна Ганка встромилася на роботу у Адміністрацію сільради.

І почала там таких вовків смалити, що ген-ген запах горілого віявся. (А якщо електорат сьогодні носи затикає, то завтра може і з вилами під сільраду придибуляти!)

Висолопить свій язик, як кулемет із доту, і йде по будівлі Адміністрації сільради наче підстаркувата Ганка-кулеметниця на бойовому чергуванні. Зиркає болотного кольору баньками: де тут зачаїлися "помаранчовогвардєйские цепі"? Чи не займається хтось антисемітизмом на дозвіллі проти неї і, обов’язково!, проти пана старости.

Лячно писарчукам, секретаркам та іншому сільрадівському планктонові. Бо під гарячу руку цієї ніндзі з язиком-нунчаками можна втрапити незчувшись, за своє ж жито. Яка ж тут робота, під язиком-сокирою? Тремтять усі вздовж і впоперек, та впродовж трудової вахти. Катма виробничих показників у сільраді.

З осудом дивився на це неподобство секретар сільради, молодий вродливий хлопець Лев, поміж своїх просто - Льова.

Та врешті його лагідний інтелігентський терпець увірвався.

І вирішив він лагідно, хоча і не інтелігентно, провчити язикату Ганку Хвеськів. Бо інтереси старости - понад усе!

Отож одного разу пішов на базар купив там кілька тушок в’яленої Ганни Ахметової та одного впольованого поета Чехова, масного вибрав, з українським корінцем (оселедцем на голові). Сторгувавшись, узяв смажену качку, чечетської породи. Накупляв ще дірок від бубликів (а не Шарапова!) цілу низку-в’язанку.

Повертаючись додому через ліс, розкидав під смереками в’ялених Ганок Ахметових.

На галявині розвісив на дикій груші дірки від бубликів.

Потім пішов до річки і поклав у вершу застреленого поета Чехова.

Прийшов додому до панни Ганки та й каже:

"Що це ви, господине, час марнуєте? Сьогодні день такий поживний, ходімо у ліс під смереками Ганок Ахметових назбираємо. Бо сезон!"

"То дурня, пане Льово! І родилася, і хрестилася, не бачила такого, щоби Ганки Ахметови під смереками нишпорили!"

"Та ходімо, Ганку, час гаємо!"

Заціпило Ганку, що її дурною вважають, бо, як відомо, і родилася, і хрестилася...

Але поміркувала, що можна на цій підставі пана Льову перед старостою дискредитувати, та й попленталась услід за
вродливим хлопцем.

Прийшли до лісу, зирк - під кожною смерекою зав’ялена Ганна Ахметова лежить!

"Ой, матінко, - заголосила Ганка Хвеськів, - і родилася, і хрестилася - дива такого не бачила! Усе телеглядачам та кумі
Інні переповім!"

"А тепер підемо до річки, подивимося чи бува не потрапив у вершу поет Чехов", - каже пан Лев.

"Тю, пане Льово, дурниці верзете! Де ж теє бачили, щоби український поет Чехов у річках жив, та й ще у верші потрапляв. Лише у мої лабети може!"

Та пан Льова вже чимчикує, а Ганка за ним - підтюпцем, підтюпцем!

Проходять вони повз галявину з дикою грушею, аж раптом, угледівши на груші дірки від бубликів, Ганка репетує:

"Он погляньте, пане Льово, яка дивина! І родилася, і хрестилася, такого щоби дірки від бубликів на груші росли не бачила!"

"Тож так, панно Ганко, не ростуть дірки від бубликів на груші. Важка бублична хмара грушу зачепила, тож натряслося на неї отих дірок. Ходімо зберемо!"

Набрали вони дірок від бубликів повні пазухи та й прямують до річки. А вражена Ганка усе примовляє-бурмоче: "І родилася, і хрестилася..."

Дісталися річки, витягнув Льова вершу, а в ній - поет Чехов, та такий масний - справжній українець!

"Ой, не втерплю, обісцюся, - верещить Ганка, - і родилася, і хрестилася, таких Чехових не бачила!"

Прийшли до Ганки додому, тай пан Лев і каже:

"Приготуй, господине, Чехова для пана старости. Порадуємо його завтра на вранішній доповіді".

Аж тут - галас на вулиці, зойки та лемент.

"Ой, не втримаюся, побіжу - подивлюся" - скочила Ганка.

"Та сиди вже, - каже пан Льова, - сам подивлюся. Ти краще Чехова готуй!"

Ганка Чехова чистить рід зросійщенного лушпиння, а сверблячка аж по ногах тече: що ж там трапилося, чи кума Інна раніше за неї взнає?

Аж ось пан Льова повернувся, та похмурий такий, як важка бублична хмара.

"Та розповідайте, пане Льово, - вчепилася в нього мертвою хваткою Ганка, - ну ж бо, ви - такий вродливий, не лишите ж таку цікаву жінку без інформації".

"Та, - відмахується від неї рукою, як від зеленої мухи, пан Лев, - то пана економа Яна по селі водять та б’ють ковбасами
й смаженими качками, за якісь колишні податкові грішки. Пан староста звелів, каже, щоби європейцям рота затулити".

"Ось, - каже, - знаю, що ви полюбляєте смажених качок, панно Ганко, та й прихопив для вас штукенцію. Найжовтішу".

Ганка качку змолола, та, навіть не витерши рота, побігла до куми Інни новинами поділитися.

"Ой, кумасю, що я вам розповім, і родилася, і хрестилася, такого не бачила!"

І давай цвірчати їй і про Ганок Ахметових, і про дірки від бубликів, і про поета українського Чехова, і про те, як пана економа Яна по селу водили та ковбасами і смаженими качками били.

Слухала розтуливши рота кумася Інна, а коли Ганка пішла - то одразу побігла до куми Олени, такої ж чорноротої, розповісти про ті чудасії.

А та - до куми Ірини, та - до зятя Олесика.

Нічого немає кримінального коли жінки пліткують, неприємності починаються, коли до економова вуха ті образи доходять.

Образився пан економ Ян, що Ганка його підставила, оббрехала, у такому непривабливому вигляді перед сільською громадою виставила.

Пішов до пана старости, та по-старечому пожалівся.

Розгнівався наш сільський Зевс, та швиргонув блискавку в панну Ганку, у вигляді звільнення та переводу на почесну, але жалюгідну посаду.

Потирає від задоволення руки пан Льова, потирає руки, радіючи, увесь український народ, та дякує панові Льові.

Не перевелися ще спритники на землі нашій українській.

Як кажуть добрі люди: не ганялася б ти, Ганко, за дешевими плітками, бо на кожну хтиву на язик бабу вистругується свій осиковий кілок.

Сергій Левитаненко

http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/9499/user_id/4495.phtml

Немає коментарів:

Дописати коментар