Культурно відпочиваємо у перервах між боями!

Наша редакція дуже пильно слідкує за подіями у культурному житті нашого міста, нашої держави Україна і решти світу. А коли вони співпадають ми страшенно радіємо і намагаємося ознайомити з цими подіями наших шановних читачів.

Так ось наш земляк відомий і видатний письменник Олександр Ярошенко (Янгол) почав писати нову збірку новел циклу "Жахи нашого містечка". Частина з них вже опублікована в Інтернеті. 

Ми, звичайно прагнемо ознайомити наших шановних читачів з видатними подіями в культурі, тому, щоби їм самим не вишукувати, зібрали для них у одній публікації вже відомі оповідання циклу "Жахи нашого містечка". Відпочивайте культурно і читайте найкраще! Смачного і веселого вам читання

Жахи нашого містечка

Чому сталася авіакатастрофа лайнера Київ-Мумбаї? Тому що у нашого Миська була схильність до поганих жартів. Купив він у секс-шопі гумову жінку, відрізав їй голову, залив внутрішню частину ретельно гіпсом і возив із собою у валізі. Митники в аеропортах завжди жахалися перевіряючи його речі, до серцевих нападів доходило. А Мисьо із спокійним виразом обличчя, без ком, лапок і двокрапок, розповідав, що це голова його коханої дівчини Орисі, яка померла, але він не може й хвилини без неї, от і забальзамував її голову, щоби завжди була поряд. Черговий митник теж виявився психом. Його дівчина Галя працювала авіадиспечером. І коли наш Мисьо злітав у Мумбаї, митник Гриша пішов і відволік Галю лоскотанням певних частин її тіла. Загинуло 226 пасажирів, серед них жартівник Мисьо Вершигора, мешканець нашого містечка.

Жахи нашого містечка. Як дядя Юхим воскрес на хвильку

Коли дядя Юхим помер, ну там від ругані тітки Горпини, що завжди була чорноротою проти своїх дітей і родичів, то його партнер Руснак вирішив зробити йому пишні похорони. Бо дядя Юхим не тільки був відомим у місті бізнесменом, але й ще превеликим волонтером АТО. Дядя Юхим не жалів грошів і жару свого серця для АТОшників. І от коли його облаштували у золотій труні, як того негра в Америці, потягнулися скорбящі, які, як виявилося, дядю Юхима за життя любили, а не підставляли. На 47-мій хвилині, покійник дядя Юхим не витримав, встав і сказав, що він думає з приводу цих підорасів у черзі. А потім спокійно помер.

Жахи нашого містечка

Орися Кульбабенко подарувала Миську Вершигорі путівку на 10 днів відпочинку у Мумбаї. Орися не любила Мисьо. А як можна любити чоловіка у якого бородавка на яйцях? Вони не були коханцями. Просто одна із подруг розповідала. І тому домагання мандрівника Мисьо одружена Орися сприймала, як особисту образу. Орися  одружена й викохувана найбагатшим бізнесменом нашого містечка Йосипом Погодіним і вважала, що слиногуб Мисьо дискридитує її навмисне, і ще ця історія з головою. Вона замовила своєму мумбайському коханцю вбивство Миська, а тут ця історія з авіакатострофою, не долетів. Явно підла Вєрка наврочила із заздрощів, аби не було у Орисі щастя

Жахи нашого містечка

Коли наш земляк славний Моїсей Григорович Дуженко прибув у Нью-Йорк, то випадково з'їв афроамериканця. Ну от не розбирався він у екзотичних кухнях і не знав, що між вихідцями з Ефіопії та вихідцями з Нігерії точиться така запекла війна. Його донечка Зорислава Моїсеївна Прибутько була проти прогулянок 86-річного батька вулицями Нью-Йорка, знаючи його недоречну хвацькість. Оця хвацькість і козацький гонор і стали причиною шлункового отруєння діда Моїсея. Бо, повівшись на елегантну жопу ефіопки, він таки зайшов у цей генделик. А там, звичайно, перепив алкоголем усіх шоколадних і виграв "страву від кухаря"! Колись Моїсей Григорович Дуженко чув від свого побратима Славка Понєлунка, що був військовим радником у Ефіопії, про харчовий екзотизм і оригінальний смак ефіопської кухні, тому жер повільно і вдумливо. А от про беспощадну війну нью-йорських африканських кланів він нічого не чув, тому з'їв бідолаху Мумбу-Трахтора під дивним соусом  і не поперхнувся. Ну просрався, діду Моїсею, та й козакуй далі!

Жахи нашого містечка. Про мумбайського коханця Орисі Кульбабенко

Чорний був чорт, як Аваков. Орися не вперше повезла свою п...зду за кордон на відпочинок. Йосип, її чоловік, обслуговував так, що за кордоном доводилося відпочивати.

Але тут нахаба виявився дурнуватим. Чотири дні Орися плювала смачно на його виставлений х...й, примовляючи "Ізиді", і сиділа собі у шезлонгі. А на п'ятий день подумала: "Ні в кого з дівчат нашого містечка не було чорного х...я. Тож чому ж не забити першість? Хай мавпа порадіє". Старанність власника готелю Орисю не вразила, але Алім Першород закохався по самі свої дрібні каштани, навіть найняв дві роти кулеметників, аби вбитити Мишка Вершигору. Зараз Орися вражає мешканців містечка дзеленчанням діамантів в усіх відкритих частинах свого тіла і підозрою про скарби у невідкритих.

Батько Аліма принц Орай каже, що Аліма треба лікувати батогами. Орай ще не бачив жопи і цицьок Орисі, то невдовзі буде історія

Жахи нашого містечка

Ну ото наш колишній начальник міліції Володимир Микитович Микитченко привіз з Молдови труп начальника їхньої тамтешньої районної міліції і поховав крадькома. А халепа трапилася несподівано. Переслідували вони втрьох, він, Мельник і Чіпельник, бандита-курокрада Могилевича, який тікав відомими йому контрабандними стежками, і не помітили, як опинилися на півночі Молдови. Ну, звичайно, пішли представитися місцевим мєнтам. І от на біду не змогли зрозуміти, де ім'я, а де прізвище у місцевого товстопузого начальника. Корнеліус Миколайду. Так він Корнелій чи Миколай? А Миколайду Корнеліус особисто викликався схопити курощупа Сьому, бо такі рано чи пізно погіршують йому статистику у районі, залазячи на молдавських баб, а потім відмовляються одружуватися. Не знав Корнелій-Миколай, нащадок Овідія, що Могилевич стріляє по-македонськи, з двох рук і затулив своєю могутньою жопою приціл Микитовичу, а Микитович, хоч і міліцейський вовчара, в цю жопу таки влучив. Ну треба ж було Корнелію-Миколаю благословити Микитченка і послати його нахєр в Україну, так ні, він почав погрожувати заслуженому вовчарі Володимиру Микитовичу Микитченко терміном у молдавській в'язниці і міжнародним розшуком. Довелося дострелити. Як потім вивозили труп через кордон у багажнику автівки, за кермом якої був Сьома Могілевич, то окрема історія. І от, не знаючи справжнього імені молдавського міліціонера, поховали його під хрестом на якому був надпис 41, бо Корнелій-Миколай сказав  Володимиру Микитовичу Микитченко, що йому 41 рік виповнився. Пам'ять у Микитовича завжди була сильною

Жахи нашого містечка

Чому Міша Япончик натягнув на себе жилетку керівника оркестру, що мав його відспівувати?

Про те що застрелили Мішу Япона у нашому містечку усі знають. Інша справа як добивали покидька і взагалі його жахнули.

Євреї багато чого розповідатимуть, послухайте українську версію.

Коли їхній полковий бронепотяг, хоча що там називати полком, прибув на нашу станцію, то одеські биндюжні жиди побігли одразу красти і зовсім ігнорували готових до свавілля жінок. Звичайно, жіноча сотня повстала. Витащили з бронепотяга їхнього командира, а Мішка кричав що він лише музикант, ось жилетка свідчить,, але "Галя несе воду" заграти не зумів, тож був, вибачте, кастрований з усіма наслідками прямо у жилетці. Маруся Потебенько, потім багатодітна матір, разів зо п'ять стріляла у труп

Жахи нашого містечка

Уляна ніх...я не розуміла у свої 16  років тому й вийшла заміж за Авдотія Шолпану по першій єблі. Кончила 15 разів і думала, що так буде завжди.  А потім, коли Автодій почав гуляти і зовсім не вівся на Уляну, Уляна дітям розповідала, що їхній батько машиніст, хоч Авдотій працював конюхом. Після трьох триперів Уляна образилася і закопала живого і п'яного Авдотія у Каразеївському ліску. Зара Уляна щаслива багатодітна матір, її тримає Гнат Порученко

Жахи нашого містечка. Пригоди нафтомагнатів.

Колись, ще за часів радянщини знайшли поблизу нашого містечка нафтове родовище. Ну приїхали там спеціалісти-дослідники, прикинули науковий прибор до носа, і з'ясували, що йде цей пласт, ця нафтова жила, аж у саму Румунію масними сіроводородними потоками тягнеться. А в Румунії румуни її і качають. Ну подумали, що жирно румунам буде, що не по Ніколає шапка, і що будемо ми теж розробляти і добувати. А то таскають наші каштани і не дякують. Хай конськими каштанами перебиваються, свої печі для обігріву топлять. Дізнався про це, згодом розстріляний, Ніколає Чаушеску і давай радянське керівництво благати: союзники по соцтабору, брати рідні, залиште нам цю нафту, нафіга вам стільки? У вас же у Західному Сибіру цього чорного киселя невтребеньки і з залишком. Не губіть мою економіку, вона і так вже на ладан дихає мені в потилицю! Ну законсервували розробку, та й забули про неї. Заросла місцина чагарем. Але не забув про неї Олесь Микитюк, колись інженер, а в 2014 році один із найбагатших людей нашого міста. Коли в країні настало безладдя-безвладдя, він тихенько почав розробляти скважину. Звичайно, офіційно не оформляв, просто платив кому треба, а кому треба він знав. Прибутки колосальні: ніяких податків, ніяких соціальних виплат, навіть Пенсійному фонду закуркулив. Словом, жирував. Румуни ж побачили, що добича нафти у них впала, заметушилися. Але тепер, після підлого відйому в України нафтових акваторій Чорного моря, до братніх почуттів не заапелюєш! Тож просто прислали двох агентів "Сигуранци", аби вони вбили Олеся Микитюка. Хоча ті спочатку хотіли підкупити місцевих правоохоронців, що їх, власне, і згубило. Тож дядько Олесь Микитюк виявився непростим і зробив двох гарячих румунів холодними. Але якщо щось знають двоє правоохоронців, то знає і свиня на хуторі П'ятихатки у дворі баби Варі. Тим паче, якщо правоохоронці люблять випити і послюнявитися з дівками на ставочку поблизу хутора. Словом, дізнався про це Порошенко, і, за своєю звичкою, вирішив віджати цей прибутковий бізнес. Не тільки ж йому собачі будки у Сірка і Бобика віджимати! Сидить зараз Олесь Микитюк у тюрмі, але не за незаконий видобуток нафти із потужних пластів загальнонародної землі, а за несплату податків з особливим цинізмом у якомусь своєму іншому бізнесі. Навіщо народу знати, що у нас є нафта? А незаконну нафту, вкрадену в українського народу, продає в Молдову фірма якогось героя-мінометника. Отій свині, що здала Микитюка, собачу будку у дворі баби Варі побудували, бо народ хоче у Європу!

До нових зустрічей на культурному фронті!