Велика трійця затівала цікаві проекти (декотрі з них мали користь для міста), проводила креативні заходи (конкурс вишиванок, прапороносний велопробіг Котовськ-Балта), проводила фінансові оборутки в місті й районі, намагалася впливати на систему стримувань і противаг у місті на свою користь, вдало лякала прокурором своїх конкурентів за місце під сонцем.
Діяла рішуче, креативно, масштабно і мала певний зиск, як для себе так і для громади.
Ігор Чорний відповідав у великій трійці за зв'язки (не з громадскістю), ресурси адмінвпливу та іншого впливу, тобто, був серцем , Едуард Моляка був енергією, кипучою енергією, великої трійці, тобто, руками й ногами, Сергій Франчук був розумом, мізками великої трійці, її креативним началом.
Це чудове поєднання робило велику трійцю майже невразливою і дуже ефективною.
І ось сьогодні ми можемо остаточно константувати, що велика трійця чудовенько розпалася. Розбіглися. Розлізлися межи людьми, мов мишенята.
Фактичним ініціатором розпаду стали не тільки завищені амбіції і бажання поділити шкуру ще не вбитого ведмедя, але й Ігор Чорний, який вирішив зв'язати своє політичне і фінансове майбутнє з Жопоблоком.
Зрозуміло, що ані Едуард Моляка, ані Сергій Франчук на таке не підписалися б - репутація дорожча.
Тож Чорний, укладаючи угоду з цією потайбічною нижчепоперековою політичною силою, знав на що йшов, що розпад великої трійці - неминучий.
До того ж Пану Жатви було б абсолютно не комільфо і навіть западло кучкуватися із колишніми мєнтами і щось там на користь мєнтів вирішувати, відстоюючи права цього найпригнобленішого прошарку котовської громади.
Передача керма для руління ситуацією у місті з рук Громадської Ради у руки колишніх мєнтів - це не те за що Моляка і Франчук стояли на Майдані.
Тож у підвалинах будь-якої події зазвичай лежить світосприймальне визначення дійових осіб. І визначає набагато більше і потужніше, аніж спільне минуле, на крові чи без, спільні сюжети, із грошима чи без, і спільні інтереси
Ця тенденція, як і належить, як і годиться, не оминула й розпад великої трійці.
Кожен з них пішов своїм шляхом, а потужна громадська тріада розпалася. Шкода, вони додавали колориту й патріотичного забарвлення котовській політичній мозаїці.
Ігор Чорний тепер разом із своїм минулим, Едуард Моляка із "Тризубом" дивиться в майбутнє, а Сергій Франчук зайнявся улюбленною справою: творить суспільні тенденції у патріотичному спрямуванні.
Хоча гроші для них ніхто не відміняв.
Ну Чорний сів на потужну грошову базу, але яка має тенденцію до зменшення через перетікання по окремих кишеннях. Це проект, Жопоблок, витратний. В нього можна вкладати, аби роздавати чи платити, а під набування грошей він не заточений. Словом, знаходять лохів (Осіпов, Стреля), обіцяють їм золоті гори і потихенько фінансово знекровлюють. Не перспективний варіант. Фінанси лохів не безкінцеві.
Моляка перенаправив усю свою непересічну енергію з політичного проекту (ГромРада) на патріотично-фінансовий (Тризуб). Безумовно, Едуард Моляка увійшов з кимось у фінансовий союз, бо будівництво потребує великих грошових вкладень та юридичного захисту, враховуючи його недопрацьованість у цій царині. Швидше за усе із тіпками на кшталт псевдопатріота Албанського. Ну енергійний і самовпевнений Едуард завжди грав на лезі ножа.
А от проект Сергія Франчука, після виходу із великої трійці, заслуговує усілякої поваги. Бо той соціальний хліб (по 4.80 грн.), який виробляє його підприємство вартий уваги і міської і районної влади. (Маємо інформацію про зацікавленність деяких розумних осіб у владі, аби підняти цей проект на прапори і не тільки). Та й якісне й дешеве борошно, яке він виробляє, теж могло би приносити користь міському бюджету. До того ж Сергій Франчук надає роботу виключно АТОшникам, тобто, робить роботу, яку б мала виконувати міська влада, і знімає соціальне напруження у громаді.
Безумовно, одним пальцем можна тільки у носі поколупатися, а кулаком стіну пробити. Але, як стало зрозуміло, хтось не визначився із стіною, а хтось вирішив, що колупатися у носі - то надійніше й фінансово корисніше.
Ще раз підкреслимо: шкода, шкода що велика трійця розпалася, вони наводили шереху у затхлому котовському болоті (одні відеосюжети Едуарда Моляки чого варті!), привертали увагу до гострих соціальних проблем і трохи робінгудствовали.
Але: не дай, мамо, вроди, а дай, мамо, долі! Хтось, мабуть, захотів бути й вродливим і розумним одночасно. Але долю кожного визначає він сам, і за свої помилки теж розплачуватиметься власноруч із власного гаманця.
Шкода, бо у Котовську це був єдиний приклад команди й командної гри, де ролі розподілялися відповідно до хисту й талантів, де кожен займався своєю ділянкою роботи, де не було формального лідера-вождя, а була команда, яка довела свою ефективність.
Але святе місце порожнім не буває. Ми вже маємо інформацію про екстенсивне створення інших креативних команд у Котовську, заточених на злам системи і переросподіл фінансових потоків на користь громади. Побажаємо їм успіху.
І подякуємо патріархам командної гри за веселі деньки з ними. Справді, було весело!
Гуд бай, велика трійця, о-о-о! Ми не побачимо тебе ніколи! Твої потерті лімузини! Твої розкішні "Кардинали"! Твої наполеонівські плани! Візьми тризуб - зіграй нам на трембіті!
Тарас Шугайло, керівник аналітичного відділу загону Котовських Партизанів
Немає коментарів:
Дописати коментар