нічого не правив, забув що я профі, потік свідомості, вперше дозволив...
Десь там на узбіччі асоціацій, де квітне лихоманів квіт,
Бухають янголи в подобі грацій, і хрест стоїть як вічний міт.
Ті янголи забули бритву, пух щок вже схожий на щетину,
Хрести козацькі як гриби ростуть, і схожі шапкою на шину.
Яка урятувала нас в складні майданівські часи.
Бог, Віра і Козацький Звичай не полишав тоді усіх,
Хто прагнув змін, хто прагнув правди, хто прагнув кращого життя.
Одначе кращі серед рівних вже відійшли у небуття.
Ота ціна мала мільйонам, та завелика для мене.
Ніколи біль той повсякчасний тієї Сотні не мине.
Нові емоції захмарюють, і пропонують бути разом.
Метелик ж лихоманить крилами і грати рве у лобних пазух.
http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/23048.phtml
Немає коментарів:
Дописати коментар