Оповідання Сергія Левитаненка (Янгола)
"Козак, він - завжди козак: і в душі, і в Африці, і на чортовій бабі"
Доктор Чехов
Вау, ця дурепа гуркотить сковорідкою, немов кришкою труни. Все-одно не встану і не піду лаятися. Їй, гагарі, не зрозуміти насолоди дилетантів. Одного разу я пролежав троє діб в горах, в якійсь щурячій норі. Повз мене проходили солдати супротивника. Один з них навіть сів покакати в трьох метрах від мене. Я не ворухнувся. Хоча, хто такі всі мої колишні вороги в порівнянні з донною Марією Сальгадо? Пігмеї. І я тоді був не доном Мігелем Сальгадо. А просто Доктором. Під цим ім'ям мене знав весь світ.
Кричить на дітей. Знає, що я дітей люблю. Фурія. А спочатку була овечка, агнець, янгол... Я, звичайно, володію великими можливостями, але не безмежними. Вище за мої сили за такий короткий термін зробити з янгола мегеру. Фініта ля комедія. Маски скинені. Завіса впала. Як казав Фауст (мій Фауст!): "Наше друге Я, третє Я, четверте Я і інші Я відрізняються від першого тільки порядковим числом". Вона змінює маски по десять разів на день. Ет, познайомилися б ми з тобою років на десять раніше. Ти б у мене вибухівку на собі до супермаркетів проносила. Як люди деколи безглуздо свій талан витрачають.
Лається з куховаркою через куплені продукти. Кричить, що вона знає всі ціни. Дурна, ціна – це те, що включає піт, кров, сльози і психічні зусилля. Все інше - вартість. І твоя любов, і твоє безцінне, як ти вважаєш, тіло вартували мені цих жахіть. Дорого вартували. Я, з яким шанобливо розмовляли глави всіх країн світу, змушений вислуховувати лекції колишньої босоногої сільської тварюки на тему: "Які чудові люди її численні родичі і який гад я, тому, що уникаю спілкування з ними".
Я був просто Доктор. Без жодних приставок. І всі в моїй команді були докторами. Доктор Геббельс, Доктор Ватсон, Доктор Смерть, Доктор Фауст, Доктор Мартенс... Стати членом Докторського Клубу було мрією терористів всіх рас, віросповідань, ідеологій і причинно-наслідкових мотивацій. Ми були елітою. Чого тільки вони не скоювали, щоби засвітитися і потрапити мені на очі. Мені платили всі і завжди, без затримок. Один тільки раз гроші виплатив я. Маловідомий письменник (зараза! класний чолов’яга) написав книгу про мене. Гімняна книжечка, у якій засуджувався не стільки я, скільки тероризм як явище. Можна було без побоювання за спотворення сенсу замінити слово тероризм, словами фашизм, гомосексуалізм або корупція і спокійно з її допомогою боротися з цими виразками суспільства. Я передав через ЗМІ, що кращої реклами мені не вигадаєш, і я готовий виплатити автору півмільйона доларів. "Чудово, я прийму, - відповів він на одному із ток-шоу, - хай ці гроші підуть на сукні моїй дружині, а не на організацію нових терактів". Декілька років опісля, ми пили з ним пиво на пляжі в Акапулько. Щоправда, він не знав, що його новий веселий приятель - той самий Доктор, добродійник його родини. Можливо пізніше, коли ми, змінивши зовнішність, розповзлися по світу, я випадково пив пиво, або сидів поряд в кінотеатрі, з Фаустом або Мартенсом. Ні, їх би я впізнав. По запаху. Як вовк впізнає вовка в іншій людині.
Ходить по будинку і бубонить якусь пісню про нескінченне страждання жінки. Що ти можеш знати про страждання? Якби ти, вродлива тварина, була б трохи розумніша і більш освічена, я б пояснив тобі, що ідея страждання однієї людини за весь рід людський, мученицької смерті, воскресіння і перетворення її в бога належить стародавнім шумерам. Але у них мученик ніс в собі два начала: чоловіче і жіноче. Більш пізні релігії запозичили цю ідею формально і недбало. Страждав і відбувався за усіх саме чоловік. І тепер особа протилежної статі дорікає мені за те, що я її не розумію і не можу сприймати її як особистість. За що? Де моя провина?!
І пісні в латиноамериканців прямолінійні. Пристрасті у їх піснях, втім, як і в їх житті, поверхневі. Пам'ятаю, в будзагоні ми сиділи ввечері біля багаття і слухали пісню старого акина. Ось де глибина, ось де те саме ядряне коріння із просоленої сльозами землі.
- Асісяй кинула мене!!! А-а-а! Горе мені!
- Доведеться, напевно, одружуватись на Бесісяй!
- Хоча калібр, звичайно, не той.
Фольклор кочових народів Нижнього Поволжя завжди відрізнявся тонким ліризмом і вишуканим смутком. Чомусь тут, серед пальм, на моєму величезному ранчо в пампасах той хутір в Поволжі не здається мені такою вже глушиною.
Чому зараз я згадую не події мого минулого життя, а тільки те, що я відчував при цьому? Не перипетії і мінливості долі, а нюанси, подробиці і стадії духовного розвитку? Одного разу, після вдало проведеної акції, я раптом відчув страшну втомленість від миготіння хай сильних, але побитих емоцій, сцен, розв'язок. Я зрозумів, що подієвий ряд в моєму житті набагато яскравіший і багатший за духовний. Моє покликання стало одноманітною роботою, хоча і високооплачуваною. І тоді я сказав хлоп'ятам: "Все. Час нам змінити внутрішній імідж, а хто хоче - і зовнішність. І насолодиться тихим міщанським щастям – щоб вони всі передохли!" Тепер я зрозумів, що подієвий ряд визначає духовний, і ніколи навпаки. Цікава робота - перший крок до бездуховності. Мета нашого життя не в художньому втіленні, а в художньому обрамленні задумки Бога.
Чого вона від мене хоче? Щоб я її побив? Як це водиться, на її думку, в пристойних аргентинських господах? Так, прагненню до незвіданого не може перешкодити навіть незвіданість прагнень. Але якщо я зараз чую щось подібне до шакалячого виття, то уявляю, як вона вищатиме у ході подібної процедури. Боже, який голос був у бібліотекарки Людочки, моєї першої жінки. Вона ввела мене в світ книг і сексу. "Послухай, як звучить - Людмила Саленко!". "Ти просто олімпійська чемпіонка". "Що?". "Ти вимовляєш це так, ніби оголошуєш про вручення тобі золотої олімпійської медалі". "Ти - золото", - сміялася вона. "Це нічого, що я доросліша від тебе, зараз на Заході модно, щоб дружина була доросліша за чоловіка. Жінки пізно розумнішають." Людочка, як зраджують - тільки друзі, так і на полові попадаються лише стріляні горобці. Ось Доктор Мартенс умів обходитися з панянками. Знаєш, як він звертався до них, коли входив у бордель? - "Нумо, всі впали на цирли, і почали віддавати мені честь". Давалась взнаки армійська виучка.
Кричить, що я не вмію жити серед людей. Перший раз має рацію. Так, я можу дозволити собі таку розкіш. Соціум існує по тих же законах, що і стихії. Тобто має чотири стани або форми - постійно дотичні, взаємно проникаючі, перехідні один в один, утворюючі в прикордонних поляганнях хімічні розчини, на зразок Сергія Лазо або генерала Карбишева. Чотири вічні стани соціуму - народження, смерть, рабство і бунт. Повітрю відповідає народження, землі – смерть, воді - рабство, вогню - бунт. І пересічні, і правителі живуть і жиріють в рабстві, як муксун в північних річках. Як казав Раскольников, вони примножують світ кількісно, а ми якісно. Я завжди був вогнепоклонником. Хоча і повоював на обох фронтах.
Що? Бог покарає мене за моє мовчання? Темнота, це у тебе з ним піднесені стосунки. Мир в обмін на землі, секс в обмін на гроші, віра в обмін на блаженство. Існує Вічна Книга, там на її скрижалях прописані наші життя від А до Я. Ми виходимо з точки А і, який би не був звивистий наш шлях, продумані або не продумані, погані або гарні вчинки, в результаті опиняємось кожний в своїй точці Я. Задачка для третього класу. Бог не всесильний, оскільки нічого не може змінити у Вічній Книзі. Він просто Найбільший Менеджер Всіх Часів і Народів. Не більш. Він добре влаштувався там. А я добре влаштувався тут. Я, на відміну від інших, не просто розписувався у вчиненому мною, я сам писав цілі розділи у Вічній Книзі.
Колись давно я, тоді ще дуже молода людина, прийшов до ясновидиці. Запитав, в чому причина моєї неадаптованості в світі, невлаштованості серед людей, чи можна стати багатим і знаменитим і при цьому жодного разу не согрішити? Вона, ясновидиця, сказала мені: "Немає ніяких причин, ти - просто нещаслива людина". "Почекай-но, я запитаю в Бога про тебе". Вона у когось про щось питала, потім переклала, пробурмотіла мені відповідь: "У Бога інші справи. Бог зайнятий. Йому немає справи до Михайла. Я правильно зрозуміла?". "Ну, що ж, - сказав я тоді собі, - якщо Богу немає справи до мене, то і мені немає справи до Бога. Але невдахою я ніколи не буду".
Замовкла. Немає нічого страшнішого за абсолютну тишу.
Що, синок? Все нормально. Не розумієш українською? Тоді слухай. Одного разу, пізно вночі, ти повернешся додому, ляжеш у своє порожнє ліжко, запалиш, і, підвівши очі вгору, услід сіро-блакитному диму, побачиш на білій стелі рудовусого таргана. І вперше в житті ти чомусь не захочеш його вбивати. От тоді ти зрозумієш, що відчуває терорист, який вийшов на пенсію.
("Нью-Йорк Таймс" 9.04.199...р.
Відомий аргентинський землевласник і навіжений дон Мігель Сальгадо знов уразив громадськість неординарним вчинком. Він вирішив змінити зовнішність і зробив собі пластичну операцію. Його нове обличчя, як дві краплі води, схоже на обличчя відомого у минулому терориста по кличці Доктор. Вчора він взяв участь у найпопулярнішому ток-шоу на Ей-Бі-Сі. По ходу ток-шоу дон Мігель Сальгадо намагався наслідувати голосу і жестикуляції Доктора. Щоправда, виходило у нього це не дуже вправно.
Біля телецентру зібрався багатотисячний натовп шанувальників Доктора. Вони захоплено вітали дона Мігеля Сальгадо.
У збудженому натовпі прихильників виділялася щільна група похмурих немолодих людей. Вони явно не схвалювали дій дона Мігеля...)
Немає коментарів:
Дописати коментар