Кожна людина, яка присвячує своє життя певній справі, завжди прагне, аби після його уходу його справа не занепала. Скрипалі виховують скрипалів, мудреці шукають собі учнів серед розумних і чесних, бізнесмени намагаються лишити свій бізнес в надійних руках, власники садів прищеплюють дітям любов до садівництва, а про лікарські династії ми, взагалі, мовчимо.
Анатолій Іванов, який керував містом і громадою 34 роки, тому цю роботу можна назвати справою його життя, навіть не намагався продовжити її існування в будь-якому пристойному вигляді. Йому було байдуже, що буде з містом після нього.
Отака відсутність гордості за свою роботу, турботи про наслідки його життя є ознакою того, що Анатолій Павлович Іванов не є і не був державником. Лише пиха, лише жага до влади і почестей спонукала його стільки років безжально боротися за владу, нехтуючи інтересами міста і містян.
Та, він був гарним менеджером, дуже досвідченим апаратним гравцем і людиною, в принципі, непоганою. Але його байдужість до справи, до роботи свідчить про відсутність високоморальності і відповідальності перед тими, хто цю владу йому довірив. А це входить у кодекс честі будь-якого чиновника у світі.
(Хоча ми усі пам'ятаємо усі попередні вибори за участю Анатолія Павловича, і чудово розуміємо, що Анатолій Іванов розумів, що його вибирають не люди, а хтось зверху, з ким треба мати дружні стосунки, а безпосередньо здіснюють процес обрання ті, хто рахує голоси у виборчих комісіях, люди призначені ним же)
Він не насолоджувався роботою, він насолоджувався владою і "красою гри" у боротьбі за владу.
Деякі наші експерти повідомили нам, що за 2 місяці до відставки Іванова вони мали розмову з ним і запитали: Анатоліє Павловичу, хіба вам буде не обідно, що справа, якій ви присв'ятили усе життя, у разі призначення Албанського, полетить коту під хвіст, вірніше, свині під хвіст?
Ясної і чіткої відповіді експерти не отримали, що свідчить про те, що Іванову була байдужа доля громади, міста і справи його життя після його уходу. Він невпевнено промимрив, що, можливо, Албанський ще навчиться, але це було схоже на відмовку. Оскільки Іванов як людина, безумовно, розумна не міг не розуміти, що з Албанського людей не буде, що розум на торгових базах ані вроздріб ані оптом не продається. Можна наростити живіт, дупу, губи, але не мізки.
Не благо міста, Іванову потрібні були лише гарантії безпечного уходу.
Ця безвідповідальність перед громадою і є злочинною недбалістю з боку А.П.Іванова.
А от що перед собою? Невже не шкода? Справа життя - це ж як дитинча. Вона має рости, розвиватися, розумнішати, кріпнути, впевнено стояти на ногах. І відсутність цікавості до неї це якийсь садомазохістський егоїзм.
Ми ніколи не зрозуміємо, що людина, яка любить лише себе, може бути щасливою. Це людина, яка увесь час обманює себе. Дурить заради якихось ефемерних речей.
Дивлячись на дії нинішньої влади у Подільській громаді, ми хочемо подякувати Анатолію Павловичу Іванову, але й сумуємо, бо дякуємо за те, що він не був остаточним жлобом.
Але як писав у своєму відомому творі наш земляк друг Янгол (Олександр Ярошенко): "Будь-яке питання - це завжди питання приорітетів"
Сумно що не кажи(
ВідповістиВидалити