четвер, 19 лютого 2015 р.

Багаття вільного перекладу на тлі кохання-зітхання!

Звичайно, найбільшим коханням у житті славетного українського поета вважають його дружину поетесу Ганну Г. Ми змушені з цим погодитися, і не тільки тому, що поважати чуже божевілля є правилом гарного тону (а інакше ніж божевіллям їх союз назвати і не можна!), але й тому, що життя не перепишеш, і вершки в ньому від гімна не відокремиш, особливо у долі митця.

Але ж, як не міг стриматися Бунін, коли оповідав про ресторані загули Ольги Кніппер на тлі прикутого до ліжка Чехова (не того, якого буцімто читав "большой учёный в языкознании познавший толк", а справжнього, словом, як намагався пояснити Іван Бездомний: "Берліоз, нє композітор"), так і ми, дослідники життя і творчості Миколи Стефановича, не можемо не вигукнути: яка ж вона була курва, ця пані Ганна Г.! Примхлива, розбещена, самозакохана істота! Вона випила стільки чистої святої козацької крові, що графу Дракулі разом із Скаженим Петрушкою Першим у неї майстер-класи треба брати.

Якби поряд з українським генієм була віддана, розумна, хазяйновита жіночка, яка б розуміла усю велич титана, не псувала йому нерви істериками, а, навпаки, годувала смачним борщем із квасолею, затовченим і засмаженим, то його талант розквітнув би, на радість нам усім, небаченими барвами! Скільки б нових неперевершених творів лишилося б українській нації на віки вічні! Скільки б козачат на них виховалися б у обґрунтованій повазі до українського штибу!

Та якщо доля стала раком – смішно на неї молитися, її трахати треба. Що і робив Микола Стефанович.

Але наш обов’язок полягає у тому аби засвідчити: Микола Стефанович Гумільов вважав, що кохання –
"…То Божий Розум, що ввійшов в людину,
Окресливши нам формули малюнок,
Що перетворює мить разом - на годину…"

Поет Гумільов вважав кохання – мистецтвом, не терпів у ньому профанацій, халтури і поблажливого до кохання ставлення. Він ставився до цього почуття з релігійним екстазом неофіта:
"…Щоб поцілунки були, як молитви,
А погляди, як повість безконечна,
Де перемир'я змінюють знов битви…"

Він вважав, що цим мистецтвом можуть оволодіти, вибудувати та зберегти кохання в парі тільки дуже розумні люди..

(Що знову ж таки доводить нікчемність особистості пані Ганни. Тому, як відмітив дослідник творчості Миколи Стефановича Гумільова пан Сергій Левитаненко, людині, яку називали українським Дон Жуаном, протипоказано і небезпечно було мати справою із жінкою на ім’я Ганна. Нічого гарного з того вийти не могло).

Тому свідчення - його роман з тією співачкою, "джерельним голосом України", сіроокою білявкою з такими еротичними неправильними рисами обличчя, трохи випнутою верхньою щелепою, козачкою-вродливицею.

Уся українська творча інтелігенція пильно стежила за розгортанням їх роману і бажала їм щастя. Їх шлюб став би єднанням двох славетних древніх українських родів, та символом єднання здорових творчих сил українства.

Та не склалося, вони виявилися беззахисними перед інтригами заздрісників.

Ми навмисне не називаємо ім’я цієї видатної українки (хоча впевнені, що більшість читачів здогадується про кого йде мова!), бо зараз вона мати шести дітей і дружина відомого українського олігарха мусульманського походження, який дуже ревнивий. Тож ми не хочемо ускладнювати життя цієї панни.

Микола Стефанович Гумільов  вважав кохання найшляхетнішим сенсом життя, але тільки, якщо то справжнє кохання. Людям які розповідали про те, що в них було кохання, яке закінчилося, він плював у очі і цідив крізь зуби, що то були гормони, бо справжнє кохання безсмертне, воно не може скінчитися! Але вимагає зусиль і щохвилинної праці душі!


Невластивий текст:

Влюбленные, чья грусть, как облака,
И неясные задумчивые лэди,
Какой дорогой вас ведет тоска,
К какой еще неслыханной победе
Над чарой вам назначенных наследий?
Где вашей вечной грусти и слезам
Целительный предложится бальзам?
Где сердце запылает, не сгорая?
В какой пустыне явится глазам,
Блеснет сиянье розового рая?

Вот я нашел, и песнь моя легка,
Как память о давно прошедшем бреде,
Могучая взяла меня рука,
Уже слетел к дрожащей Андромеде
Персей в кольчуге из горящей меди.
Пускай вдали пылает лживый храм,
Где я теням молился и словам,
Привет тебе, о родина святая!
Влюбленные, пытайте рок, и вам
Блеснет сиянье розового рая.

В моей стране спокойная река,
В полях и рощах много сладкой снеди,
Там аист ловит змей у тростника,
И в полдень, пьяны запахом камеди,
Кувыркаются рыжие медведи.
И в юном мире юноша Адам,
Я улыбаюсь птицам и плодам,
И знаю я, что вечером, играя,
Пройдет Христос-младенец по водам,
Блеснет сиянье розового рая.


Властивий текст:

Закохані, чий сум, неначе хмари,
Яким шляхом гармонію знайдете?
Той вогник, що засяє у віддалі,
Які дадуть навколишні прикмети?
Як запобігнете на небі дію Лети?
Яку  спроможні заплатити ціну
За неба височінь і вітер в спину
Для вашого незбутнього  кохання?
Як вбережете почуттів лучину
Від подихів  людського  зазіхання?

Де ж ті місця, де створенні умови
Тепличні для кохання побудови,
Де б почуття не знали профанацій?
Рожевий рай під небом бірюзовим,
Притулок для закоханих обранців?
Порад чисельних ви не слухайте, то зайве!
Скажу вам, затягнувшись димом "Сальве":
На цей рахунок дуже різні данні.
Облиште море, берег, пляжі, пальми -
Шукайте рай лиш в вашому  коханні.

http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/10834.phtml

Немає коментарів:

Дописати коментар