Вітаємо "совків" з перемогою Колими над Бухенвальдом!
Это праздник с беленою на устах, это радость с пятаками на глазах! День победы!
А ми хочемо проілюструвати ставлення загону Котовських Партизанів до цього "свята" уривком із оповідання нашого земляка друга Янгола, Олександра Ярошенка, "Український Лаокоон: оповиті поросятами":
"Десятого травня мені зателефонував старовинний друг: "Сашко, вибач, що не привітав тобе вчора, але я знаю, що ти не святкуєш цей день. Я знаю, що для тебе це не день Перемоги, а день Скорботи за усіма загиблими у тій страшній війні. Я теж притримуюся такого погляду, вже багато років, з тих пір, як мій батько розповів мені про "визволення" їхнього села "червінцями". Він завжди підкреслював, що німці ставилися до місцевого населення набагато краще і шанобливіше, аніж "визволителі". Батькові було тринадцять років, коли совітські війска ввійшли в село. Для контрасту розповім про події проміжок між якими склав дві години, свідком яких він був. Коли німці відступали, до бабусиної хати зайшов німецький солдат і ввічливо попросив води для себе та для коня. Бабуся підхопила коромисло, але німець забрав його в неї і сам приніс води. Подякувавши, пішов собі. Але ще більше батька вразило, що коли він під"їжав до хати, він об"їхав засаджене поле, зробив коло, але по городині не толочився! Уяви собі, Сергію, ці люди вже знали, що ніколи сюди не повернуться, вони могли творити, що завгодно, але вони не знущалися над людьми, не грабували їх, хотіли лишити після себе добру згадку. Німці полишили село, а через дві години у село увірвалися "визволителі". Вони були ущент п'яні. А знаєш чому? Тому що вони пред тим "звільнили" погріби та комори великого села в двох кілометрах від батькового. Пляшки із горілкою та вином стирчали у них зі всіх кишень! Увірвашись у батькову хату вони почали навіженно волати: "Ах ви німецькі посіпаки! Ви під німцем жили!" Відкрили шафу та забрали дідовий одяг, їжу, яка була, увесь крам, який знайшли, вимагали горілки та вина! (При цих словах друга автор невесело посміхнувся - нічого не змінюється: так само нащадки цих мародерів вели себе у Грузії в 2008 році, не гребуючи навіть кришками для унітазів, яблуко від яблуньки...) П'яна кацапня почала бити людей, гвалтувати жінок у селі, крушити все що траплялося на шляху і дратувало їхні очі своєю охайністю. Витоптали усі посіви, бо не звикли ходити дорогами та стежками.
А потім відбулося найцікавіше. Німці коли відступали лишили два кулеметних гнізда на пагорбі коло села, аби прикривали відхід. Просто вирили дві ями та посадили в них двох хлопців-кулеметників, прикували їх, аби не втекли. І якби ці мародери були тверезі, вони б легковпоралися із цією перешкодою. А так вони, у п'яному угарі побігли на ці гнізда та їх переколошматили. Протрезвівши,вони викликали танкетку, та й та у дві хвилини розчавила цих хлопців. Але там було покладено сотню життів совітських солдатів. Мій батько знає це точно, бо його, тринадцятирічного хлопця, примусили збирати покійників, вантажити на підводу та перевозити їх на цвинтар, у братню могилу. Але коли звезли усіх до ями, із цієї сотні декілька опритомніли, виявилися живими, хоч і важкопораненими, так ми їх, каже, добивали каменюками по голові - за все добре, що вони для нас зробили! - і скидали до решти загиблих.
Після війни над цією братньою могилою поставили монумент на честь загиблих радянських солдат - визволителів села!
Уявляєш собі подібний глум на згвалтованими жінками та пограбованим та катованим населенням! Цими "визволителями", які увійшли у полишене німцями село".
Ось такий вищір нашої історії: стояли малі українці-піонери біля пам'ятника гвалтівникам та мародерам, щиро вважаючи тих, хто вбивав та гвалтував їхніх предків, шляхетними героями- визволителями.
Дехто, хай і крадькома, наважувався розповідати дітям та онукам правду - особливо в старості, коли передчуття зустрічі із Богом робить будь-які загрози втрати життєвих зручностей не такими вже й страшними, - але більшість вважала: хай не знають, їм же легше буде жити і вижити в умовах брехні і суцільного лицемірства дійсності радянських часів, мовляв, якщо із лихом незнайомий, то може воно тебе при зустрічі не зачепить.
Отак і виняньчився, викохався та закремезнішав у душах ген пристосуванства до чужої правди, терпимості до вседозволенності зла поряд, що ми зараз на кожному кроці спостерігаємо вже у нашій українській дійсності."
Этот праздник Порохом пропах! Это праздник совкодрочерских собак!
Що правда то правда. Чесна стаття і чесна позиція у партизанів.
ВідповістиВидалитиГрустно, но это так...
ВідповістиВидалитиСовки - трупоїди і некрофіли. Зомбі кончені.
ВідповістиВидалити