неділя, 28 червня 2015 р.

Проти лому - немає прийому

                                  Оповідання Сергія Левитаненка 

                                               

                                  "Гарно пахнуть труп ворога, кохана жінка
                                   і чесно зароблені гроші. Вони пахнуть
                                   настільки ж гарно, як і отруйні квіти".
                                                                   Ш.Бодлер "Квіти зла".

                                     "Найбільша з революцій відбулася в моїй душі.
                                      І сталася вона, коли я зрозумів, що можу
                                       закохатися в жінку, яку знаю багато років.
                                                                  Із  записників товариша Мао.  

Коли в твоїй прокуреній кімнаті, на твоєму зім'ятому ліжку спить жінка, яку ти раніше вважав коханою, а тепер пасткою, влаштованою Всесвітнім Злом, моя тобі порада: "Біжи, Саймон, біжи!"

Життя людини дуже коротке, аби присвятити його коханню. А душа чоловіка занадто коштовна аби довірити її жінці. Деякий час тому ти шепотів їй: "Люба, я тебе буду пестити, як Гольфстрім Скандинавію!" Але людина найнепостійніше творіння природи. Підвладні впливу століть мінливі рельєфи гір, русла річок, силуети "білих плям" і контури "чорних дір". Так чого ж ти маєш вимагати від себе? Ти - рідкісний вид. Твоє завдання - вижити.

Мінливість - єдиний засіб наданий нам природою. Проявлена в стислі терміни нашого життя вона набуває зовнішній вигляд зради. Але ж ніхто не докоряє жінці в обмані, коли  вона припудрює пори на обличчі. Ти теж керуєшся вищими міркуваннями, тому що природа ніколи не пробачить тобі лише одного - протиприродності. І нехай її мисок тепер омивають чужі води - твій шлях лежить вже до інших берегів.

І не важливо, що у тебе немає рівноцінного варіанту заміни і тобі нікуди йти. Відсутність перспектив - це ще не відсутність надій. Лише вирушаючи в нікуди можна прийти до себе. Запасні аеродроми - прерогатива слабкої статі.

Хто шукає - обряще, хто йде - осилить, але хто зможе переконати жінку в аморальності побажань її лівої ноги, якщо ліва нога вже цього забажала? Але, оскільки жінка - істота зомбована своєю фізіологією, в цьому і є велика сірячина правда. На щастя, з нікчемами, вимушеними добиватися прихильності жінок постійною брехнею про їх уявні чесноти, нам не по дорозі. Ніколи не потурай схильності до мелодраматизму у своїх обраниць, і ні принижуй їх обманом. Як би їм цього ні хотілося.  

Та й марно. Як казав мій старовинний друг: "Ви думаєте, жінки не сприймають мене через мою зовнішність?  Та в їх чоловіків пики огидніші за мою! Вони не люблять мене, Мінотавра, за те, що я не вмію ковзати на кризі!" Жінки люблять адаптованих в цьому світі чоловіків. Чоловік дивиться на кохану жінку крізь рожеві окуляри. Любов жінки до чоловіка завжди забарвлена в соціальні тони. Тому справжнє кохання у справжнього чоловіка може виникнути лише до ... трансвеститу. Тіло жіноче, характер поступливий. Це твій шанс, парубче!

Адже трансвестит хоче аби її любили перш за все як жінку. Не вимагає постійної демонстрації захвату від її розуму. Досить захоплення її попкою. Не вимагає партнерських рівноправних стосунків у сім'ї і пріоритету пошани до своєї духовної сутності. Трансвестит - найсамодостатніша жінка. Для чоловіка, який звик дарувати себе жінці, трансвестит - просто скарб.  

Плавно перейдемо до теми дозвілля. Тепер, і це важливо, не треба розділяти пиятику і оргію на дві окремі церемонії. Адже інколи хочеться задушевно посидіти з друзями, в іншому випадку душа вимагає вечірки в кортасаровському дусі із старими грамофонними пластинками і молодими, але такими ж грамофонними, жінками. Подруга-трансвестіт - це і гейша і товариш по чарці в одному флаконі. Схильна вислуховувати розмови типу "ти мене  поважаєш?", в силу атавізмів свідомості, без роздратування і з непідробним задоволенням.

А то, що бентежить незміцнілі мізки і людей з нестійкою психікою і проблемним травленням, мовляв, коли вона гола - вона не король, і жінка не справжня, а підробка, фальшивка, викликає у мене здорову відрижку. Ось що я вам скажу, любителі моркви і інших натуральних продуктів: оригінал і копія - це всього лише дві сторони однієї медалі. Деколи фальш звучить в наших вухах як дзвінка музика кришталю, а щирість виповзає перед нашими очима, як черв'яки з живота трупа.

Фальш надає нам сексуальну насолоду, а щирість викликає біль, ініційований мудруваннями всіх попередніх поколінь.

Фальш - гарна, щирість - правильна. А тепер, подумайте, по якому вектору рухаються  одвічні прагнення людини до щастя. Подумайте, і не звинувачуйте мене!

До того ж, фальш - єдине, що розфарбовує наше убоге загалом життя. Вона дає нам можливість грати. Дурити себе, дурити інших, влізати в чужу шкіру, постійно змінювати маски - чи це не мета, що бажаніша інших? Грати в земному житті чужі ролі, роздмухуючи таким чином масштаб своєї особистості, єдина можливість для нас, земних комедіантів, наслідувати Богові. Пихатість Він же нам залишив, зарезервувавши здатність дивувати публіку дивами, лише за собою. Вирішив, що ми відвернемося від цих жалюгідних крихт. Наївний, це у вашому цирку ці трюки - дитячий садочок. А в нашому світі вони приносять дивіденди. Курочка по зернятку торгує попкорном (або нафтою?).

Погано не те, що людина живе у розладі з собою, погано те, що Бог існує не у відповідності з Природою. Всі біди і трагедії нашого світу через те, що Бог трохи не дотягує до довершеності. Але Старик Випадок, найсправедливіший Попандопуло у світі, підчищає ці огріхи. Він кращий плеймейкер нашого чемпіонату. Поки його гра не втиснута в жорсткі тренерські схеми.

І ось стою я перед вами, простий чолов’яга, і свідчу: інколи сюрприз збігається з нашими уявленнями про щастя, а, по деяких категоріях, навіть перевершує їх. Тобто, знемагала не Тетяна, а Онєгін.

Історія мого кохання - найкрасивіший епізод мого життя. Одного дня, коли життєві бурі вже розпрямили і прорідили мої кучері, я наштовхнувся на одному приватному еротичному сайті на зриме втілення своїх найчистіших еротичних фантазій. Кохання вразило мене, як вражає блискавка, як вражає фінський ніж! Скопіювавши фото, я годинами милувався білявкою Женею. З блакитного струмочка починається газова труба "Дружба", а моя повінь почуттів почалася з її блакитних очей. Я вважав її майже досконалістю. Принаймні, відповідною до моїх побажань досконалістю.

Далі, як ви розумієте, все було б банально, якби не було так чудово емоційно сповнено. Суб'єкт і об'єкт бажань зустрілися - помінялися ролями, почали зустрічатися, а потім і жити разом.

Треба сказати, що Женька перевершила образ, створений мною під час посиденьок у монітора. Мені було з нею добре. В усьому. Тепер я милувався тривимірною картинкою. Вона спокійно вислуховувала всі мої антифіміністські просторікування. У мене навіть виникла підозра, що вони її сексуально збуджували, розохочували. І хоча мене це дратувало, складалося враження, що ми знайшли одне одного. Яке в’їхало, таке й отримало в дибало.

Дійсно, ця жінка, аж до відбитків пальців, походила на мою другу половинку. Але досвід саморуйнівника підказував мені, що, раніш чи пізніш, моє пілігримське начало і її жіноче досягнуть межі живильного середовища і зіштовхнуться в протиріччі. Ну, не вірю я, що дружини декабристів щось більше, ніж ідеологічний штамп радянського періоду в душі!

Передчуття невідворотного краху стосунків загострювало відчуття, примушувало цінувати години проведені разом на вагу ностальгічних спогадів. Ця гарячкова агонія все тривала і тривала. Але резерви людської психіки не безмежні. Я розумів, що мені потрібно кинути її (що було вище за мої сили!) або влаштувати пишні похорони (тобто, наше весілля) по нашому коханню і моєму максималізму.

Дата весілля була призначена. За законами жанру, моя обранка повинна була б  весело носитися, як жайворонок в піднебессі, і щебетати так само дзвінко. Дивлюся, проте, Женька - темніша за хмару. Ну, все, думаю, баба дотумкала, вона, сука, серцем відчує, що з мене вийде такий же чоловік, як з Папи Римського - наваристий борщ. "Гаразд, - кажу я, - мати, колися, чому жилка на скроні ламбаду танцює?". У неї носик  (до речі, найчарівніший в світі) почервонів, і вона говорить мені, хочу, мовляв, тобі зізнатися, не можу подружнє життя починати з брехні, ти, мовляв, майже святий, я не можу дозволити собі тебе обманювати, і інша лабуда в цьому ж дусі. Ну, думаю, зараз почую розповідь про обов'язкову в таких випадках  дитячу сексуальну травму, або що її циганка в пологовому будинку підмінила, або про те, що на честь свого першого коханця вона зробила собі непристойне татуювання на ...стоп, але де ж? - я ж її всю облазив.

І тут Женя мені вивалює: виявляється раніше, ще до того, як я побачив її на фотографії, вона була не Євгенією, а Євгеном. Потім доблесні хірурги з творчим мисленням перекували, так би мовити, мечі на орала. І ось тепер я повинен про це взнати. Тому що, по-перше, вона мене любить, а, по-друге, не може обманювати. Ніколи і ні за що. От і все. Сказала - і дивиться на мої еротичні пальці ніг.

Я сміявся безупинно хвилин сорок. Потім поцілував її і сказав, що тепер я кохаю її ще більше.(Офелія! О, німфа!!!).

І ми зажили як ані в казці сказати, ані сокирою не вирубати. Я був щасливий. Я живу так, як задумав. Відповідно до своїх уявлень. Як сам собі накреслив. Я - коваль свого щастя. Я - творець своєї долі. Я схопив Бога за бороду.

Пройшло декілька медових років. Ні, пролетіли, пролинули, промайнули. Одного дня моя Євгенія шепоче мені: "Коханий, я хочу, аби у нас була дитина!" Я пропоную їй два варіанти на вибір. Або ми беремо дитинку з дитбудинку, або знаходимо жінку-донора. "Ні, коханий, - воркоче вона, - я хочу, аби це була наша дитина!" Ну, Женька в мене - повноцінна баба,  тому я роблю знижку на тимчасове затемнення у її мізках та ласкаво і делікатно намагаюся пояснити їй неможливість подібного розвитку подій.

Виявляється, все можливо. Відсталі ми люди! Науково-технічний прогрес, поки ми не вилізали з ліжка, зробив крок далеко уперед. Вона довідалася: у Чехії є клініка, де їй можуть зробити відповідну операцію, після чого вона зможе народити. Гріх не скористатися шансом, вирішили ми.

Опустимо нудні подробиці. Словом, народила мені Женька сина. Через два роки - другого. Боже, яке це щастя - бути батьком! Більше щастя лише - бути батьком дітей коханої жінки! А я кохаю Женьку! З кожним днем все сильніше. Весь мій вільний час належить їй і дітям. Ми ходимо разом на футбол, їздимо на риболовлю. Забитий улюбленою командою гол або впіймана риба приносять мені більше задоволення, ніж усі сюжети шекспірівських драм.

Я пояснюю дітям сутність того, що відбувається. І спостерігаю, як народжуються  і спалахують відкриття в їх очах.

Інколи і сам роблю відкриття. Нещодавно на риболовлі мій молодший синочок запитав мене: "Тато, а рибка радіє, що ми її зловили?". "Радіє, синок, радіє" - відповів я. І тут мене осяяла здогадка, що я - лох і кретин, і прожив своє життя з дуже хитрою бабою.

Немає коментарів:

Дописати коментар