"Існує Вічна Книга, там на її скрижалях прописані
наші життя від А до Я. Ми виходимо з точки А і,
який би не був звивистий наш шлях, продумані або
не продумані, погані або гарні вчинки, в результаті
опиняємось кожний в своїй точці Я"
Сергій Левитаненко "Сто тарганів на скриню мертв’яка"
За що я люблю чеховську рушницю? За те, що вона обов’язково вистрілить.
В житті, як і в мистецтві, не буває випадкових деталей. Усе підпорядковане втіленню певної ідеї.
Працює на неї безкоштовно, тому й непомітно.
Рушниця - не аргумент, і навіть - не засіб. А свідоцтво невідворотності того, що має відбутися.
Вона вже висить, Ганнушка вже пролила олію, собака гавкає, а караван суне.
Це може бути не рушниця, а цеглина, яка просто так нікому на голову не падає, не підстелена соломка, забута ввімкнута праска - у кожного свій Алеф. У кожного своя шкіра ягуара, на якій накреслені письмена Бога.
Але ж ми знаходимося в кімнаті, а не в шинелі, хоча всі і вийшли із евклідової геометрії. Не помітивши на малюнку клякси від сльозинки дитинчати.
Тож чеховська рушниця є для нас головною ремінісценцією, коли малопомітна деталь відіграє головну роллю. Стає тим останнім камінчиком, який викликає гігантський гірський зсув.
Тією останньою краплею, яка переповнює чашу. Те, що ти не помічав, що чаша вже майже переповнена значення не має. Тому смішно винуватити останню краплю.
Ті, хто довго перебуває у владі тішать себе ілюзією, що рушниця на стіні вже заіржавіла. Але ж якщо потрібно і палка вистрелить.
Історія Каддафі, Чаушеску, Мілошевича, Муссоліні їх нічому не вчить. Бо великі знання - великі печалі. А вони хочуть жити та правити весело і безтурботно. Я той півень, що мріяв на куховарці одружитися, як ті, хто мріяв про тисячолітній Рейх.
Їхня смішна впевненість ґрунтується на тому чиннику, що вони перебували при владі у двох державах: в Радянському Союзі та Незалежній Україні. Тобто від зміни політичного клімату ці бронтозаври не повимирали.
От і впевнені, що світ базується на простих речах, хоча ще Ортега-і-Гассет попереджував, що ці уявлення "масової людини" - аморальні, і ведуть до краху будь-якої системи, у яку вона загвинчена.
До цих простих речей, які забезпечують їхнє перебування у владі, вони відносять: талант підкилимного інтригана, вміння "покірного телятка" двох маток смоктати, молчалінська "умеренность и аккуратность" у спілкуванні з безпосереднім керівництвом, залякування тих, хто на службовій чи соціальній драбині стоїть нижче за них.
Вміння прості та не вимагають душевного напруження. А значить, корисні для здоров’я.
У лікарні ці бронтозаври потрапляють тільки коли їх знімають із посад. Свіжий приклад ректора Мельника про це наочно свідчить.
Наявність на стіні чеховської рушниці у п’єсі їхнього життя могла б бути для них профілактичним засобом. Та вони її не бачать, або вважають реквізитом.
Допоки не вистрелить Врадієвка!
Оттоді і виявиться, що був терор населення з боку влади, що влада ставилася до людей, як до худоби, що у владі панувала суцільна корупція, кругова порука та кумівство!
Начебто до цього, до останньої краплі, склянка була не повна!
Начебто цієї ситуації, до вибуху, ніхто не бачив і не знав! Враховуючи безпосереднє керівництво мера Котовська Анатолія Іванова.
Бо мова йде саме про нього.
Про людину яка 25 років править Котовськом, створивши у ньому феодальне князівство із феодальними порядками.
І яка плекає марну надію що ця синекура продовжиться вічно! Що посаду він покине уперед ногами, під салюти і марші.
Але автор не вірить у таку світлу перспективу для мера, бо чеховська рушниця ще ніколи не схибила.
А враховуючи, що вистава вже триває 25 років, то зараз закінчується саме третій акт п’єси.
І ідея втілення громадянського суспільства на теренах держави Україна має перемогти невідворотно.
Прощавай, Іванов.
А ось це прощальний салют! http://kotpartizanen.blogspot.com/
Сергій Левитаненко
Про автора:
Провідник Гурту поетів-втікачів "Кульгаве Число".
http://www.blogs.telekritika.ua/?id=3347
Немає коментарів:
Дописати коментар