Є у нас, в загоні Котовських Партизанів, боєць, старий болгарин, позивний "Дядо Цигулар" або просто "Цигулар".
Нещодавно з ним трапилася історія з цікавою мораллю.
Були ми по партизанських справах у селі Ліпецькому. Так ось роботу зробили, йдемо до машини, повз нас проходять дві літні жіночки, щось їх у нас зацікавило, і вони звертаються до нас молдавською.
Раптом Дядо Цигулар ім хвацько відповідає, щось вони одне одному зацвірінькали, порозумілися.
Ми здивовані. Питаємо: "Цигуларе, ти що молдавську мову знаєш?" "Да нет, - відповідає, - я с ними на румынском разговаривал". "Та звідки ж ти румунську знаєш?". "А я родился ещё при румынах. Тогда у нас, в Болградском районе, румынская власть была. Румыны всех заставляли учить и общатся только на румынском. Вот я и выучил". "І що, до цих пір пам'ятаєш? Стільки років минуло. Ти вже стільки десятиліть в Котовську-Подільську живеш!". "Крепко румыны плеткой били, вот и помню" - посміхнувся старий Дядо у сиві вуса.
Українську Дядо Цигулар так і не вивчив, ані за часів УРСР, ані за 27 років незалежності.
Хлопці перезирнулися: здається, рецепт навчити болгарів української мови і боротьби з болгарським сепаратизмом існує лише один...
Гуманістичні підходи невдячні зайди-переселенці не сприймають. А от румун з нагайкою виявився для них ефективним вихователем і викладачем.
Генетична пам'ять виховується. Вона може служити або добру і порозумінню, або сепаратизму і колаборціонізму.
Ми хочемо добра для усіх в Україні. І заради цієї святої справи для нас усі засоби гарні
Білі рукавички - на поличці
Немає коментарів:
Дописати коментар