Про нелегку долю холуїв

Самовпевненність наших українських холуїв вражає: вони думають, що їхні послуги будуть потрібні будь-якій владі. Що їхнє віортуозне вміння і нестримне бажання лизати дупу начальству буде завжди затребуване. Головне у цій справі бути першим.

Холуї не прагнуть професійно вдосrоналюватися за своїм фахом та посадою. У їх мавп'ячих мізках домінує думка про те, що начальство не це цінить, не це йому потрібно, а лизання сраки завжди їх вивезе і утримає на гребні життя.

Тому інтриги, сраколизтво, підстави і зради - ось що вони опановують.

Єдине, про що вони забувають, що таких, як вони безліч, що черга бажаючих лизати керівну сраку дуже довга, і що завжди знайдеться той, хто віртуозніший, підліший та й просто ближче до сраки опинився.

Що цим елементарним навиком володіють тисячі конкурентів. Тобто, конкуренція серед сраколизів набагато вища, аніж серед професіоналів своєї справи, аніж серед чесних та непідкупних людей.

Тому останні будуть завжди затребувані, а холуї завжди гратимуть в "русскую рулетку".

Це, насправді, для них "русская рулетка", бо вилетівши з "тепленького" місця, сраколиз практично не має шансів влаштуватися на інше "тепленьке" місце. Там вже сидять інші сраколизи, і стоїть черга із бажаючих їх "підсидіти" конкурентів-холуїв.

До того ж у сраколизів завжди повно ворогів: і серед інших сраколизів, і серед політичних та бізнесових конкурентів тих, кого сраколизи обслуговують. По-перше за те, що не їм лижуть, по-друге, об'єкти сраколизання завжди кидають у топку боротьби з конкурентами першими саме сраколизів. Най демонструють відданість керівній сраці.

І при зміні начальства сраколизам попередника світить багато клопоту, ну в залежності від мстивості нового керівника закладу. У послугахже незаплямованих професіоналів мають потребу усі.

Тож доля холуїв-сраколизів, дійсно, нелегка.

Це підтверджує історія найвідомішого у Подільську сраколиза Пєті Лютенко-Грамофона.

Пєтя із санітарів, не маючи вищої освіти, потрапив у керівники відділу доступу до публічної інформації Подільської мерії. Вміння і нестримне бажання лизати сраки допомогло.

Але недовго пташка щебетала, недовго Грамофон іграв!

Схильність до інтриг і лизання декількох дуп одразу Пєтю сгубило. Він був копняком відправлений на "кисень". Як кажуть: волоцюзі - по заслузі!

Щоправда, Пєтя вирішив погратися з керівниками міста в Цушка, Шокіна та інших смертельно хворих при звільненні. Гайнув на лікарнянний. Думав, що це врятує його. Уявив себе ледь не Валькою Семенюк, колишньою очільницею "Держмайна".

Але забув, що у Подільську - усе простіше, і він не політична фігура, а звичайний ганебний сраколиз.

Словом, уперед, Пєтя, на базар, до дружини, ліфчиками торгувати!

Бо професійних вмінь і знань ти не надбав, будеш тепер покупцям сраки вилизувати.

Отака історія, яка засвідчує: посполиті, вчиться, опановуйте професію, чесно працюйте, і ніяка зміна начальства чи суспільних вітрів на вашу роботу і доходи не вплине.