"На війні я
думав: ось зараз я на війні, потім повернуся додому.
Повернувся додому і
розумію, що зараз тут я теж на війні!"
Олександр Ярошенко (Янгол)
Війна форева!
Вона внутрі і зовні, вона у крові і повітрі, вона у дискусіях і сексі, вона на
виборах і у відсутності вибору, вона у судах, банках, комунальних тарифах,
телевізорах, у кроці на який ти не наважуєшся, у собачих зграях, що бігають
вулицями занедбаних українських міст, у стихійних смітниках на узбіччі
українських доріг, у орендованих сільських ставках, у проколотих шинах
"Лексусів" директорів комунальних підприємств, що отримують 4000
гривень на місяць, у тому малому хлопчику в селі, що під тином сидить собі у
старій ряднині у першій чверті 21 століття, у старих убогих бабцях у допотопних
хустинах, яких випещені можновладці безсоромно увесь час грабують, а перед
виборами обнімають і цілують, блюзнірськи даруючи кілограм гречки і пляшку
олії, у тих безграмотних лікарях, для яких пацієнт - не організм, який треба вилікувати,
а лише гаманець, який треба спустошити, у тих "переселенцях" з
Донбасу у Одесі і Львові, які волають "ви, бандеровци, убіваєтє там наших
дєтєй", а самі живуть на нашій землі, у наших домах, за наш кошт ніде не
працюючи, при тому, що їхні чоловіки у ДНР-ЛНРах убивають наших хлопців, у тих
покидьках, що живуть в Україні і ненавидять її, прищеплюючи свою ненависть
своїм дітям, у московських попах, які в Україні відверто не приховуючись
агітують за Путіна, а церковні пожертви відсилають у Росію, аби вони витрачалися
на вбивства наших кращих синів, у гучних святах, днях народженнях, весіллях,
корпоративних святах на тлі війни і загибелі кращих синів України, у скажених
дерібанах, і у тюрмах, де сидять добровольці, найкращі сини України, у
байдужості, у зневірі, у відпочинку на пляжах, у процвітанні російського
бізнесу в Україні, у ахметівських гумконвоях для бойовиків, що їдуть із Києва,
у забороні входити у ресторани у військовій формі у Києві, бо це створює
дискомфорт байдужим, у крові на руках байдужих, у тому, що більшість
демобілізованих не хочуть повертатися на цю дивну війну, у колишніх армійцях,
що йдуть в добровольчі батальйони, бо не хочуть тупо спиватися в ЗСУ, куди
підвозять спирт, а не підвозять
боєкомплект, у параді новітньої техніки на Хрещатику, якої немає у зоні бойових
дій, у великих підозрах тих, хто воював стосовно договорняків чинної влади із
путіним про знищення держави Україна, у тій голці заробляння грошей на війні,
на яку підсадила чинна влада широкі верстви українців, у оголошенні волонтерів
"злочинним угрупуванням, що рветься до влади", у косих поглядах на
шеврон, у містах де війни немає, у знущальних запитаннях знайомих і незнайомих
"з ким ти там воюєш, з нашими братами?, в мене там тітка живе!", у
відповідях "я вже вбив твою тітку, і натомість тебе вб'ю за подібні
запитання", у "Расмеши коміка" і "Голосу країни" по
телевізору за природу їх переживань і хвилювань, у маленьких дівчатках у
віночках на похоронах свого батька-військовослужбовця, у невимовному плачі
матерів мої побратимів, який я чув на їхніх похоронах, у першому двохсотому
Давиду, якого я побачив на війні, який загинув уві сні у тій кімнаті, де
попередньої ночі ночував я, у тому розумінні, якому війна навчила нас, що
завтра може не бути, для тебе не наступити, і це буденне відчуття дозволяє тобі
і примушує тебе нікого і нічого не боятися. Війна нас не залишить, не відпустить.
Ми знаємо, що для нас вона триває лише до переможного кінця. У тилу і на
передовій.
Бо Він приніс нам
не мир, але меч.
Амінь
Немає коментарів:
Дописати коментар