Якби Девіда Лінча не було, ми, людство, не змогли б насолодитися шедевром "Малхоллад-Драйв".
Ніхто так не проникнув у таємниці підсвідомості, як на це спромігся Девід Лінч. Він ніколи це не ставив собі у заслугу. Ми - щирі і шляхетні - ставимо це йому у заслугу.
Хто не бачив "Малхоллад-Драйв", хто не намагався відгадати його загадок, розчинитися у світі недоторканних незручностей, хто не плакав над долею його непричетних героїв, той вважай не жив. Побачити Париж і померти обов'язково! Доторкнутися і відчути сіль у очах та мед на губах! Бути причетним до найвищих надбань людської цивілізації - хіба це замало?
Це замало тільки для козака-характерника чи мольфара. Бо вони творять інші, не людські дійсності.
Девід же опрацьовував людську психіку у межах мікрокосмосу. Розклав по тільки відомих йому поличках.
На яких немає захаращенності, тільки лабіринти, у яких навіть Мінотавр не зорінтується.
Підсвідомість однієї людини потужніша за увесь арсенал ядерної зброї людства. За мить вона може перевернути увесь світ догори дригом, наділити властиве невластивим, а невластиве властивим, змінити географію мозку, шляхи честі і гідності, свою правду одягнути чужою кривдою.
Як у Девіда Лінча Всесвіт, міріади галактик за мить народилися вибухом айн-софу у мозку лесбіянки за мить до того, як вона натисне гачок пістолета приставленого до скроні у власному ліжку, де провела найщасливіші часи свого життя, у кімнаті із червоним телефоном. Образи та втрачене кохання потребували виправдання, і її підсвідомість на одну миттєвість народила Всесвіт населений випадковими і невипадковими знайомими, які грали за її правилами, насичений загадками на які перетворилися прості речі, наповнений еротикою на яку перетворилася буденність.
Потужні можливості підсвідомості, які створюють дійсність, нездоланні навіть смертю.
Чи розуміє Девід Лінч велич створеного ним, на наш погляд - ні.
Бо не метушився би зараз так, наче у нього немає попереду Вічності. Не буває вічного пошуку шляхів.
Дякую, бо вперше про таке чую
ВідповістиВидалити