Насолоджуємося високою поезією у перервах між боями!

Чарівне в нас закохане вино
Та добрий хліб, що в землях наших родить,
І сало, бо надмірністю воно
Нікому з українців не зашкодить!

Та смуток в час вечірньої зорі,
Ота одвічна українська туга:
На обрії не справжні кораблі.
Той смуток не впряжеш в старого плуга.

Ерзац-продукт - зросійщена душа
У тіло українське не вростає.
Бо підсвідомість гилить відкоша
Троянському отому короваю.

Охоплює нас смуток та сумнів,
Що крига в серці будь-коли розтане.
Бо суржик, ота мова дикунів,
Роз’ятрює старі на серці рани.

Ти з’їж Сердючку, вбий в собі Кузьму,
Підвісь Кричевського на дибі вище!
І ти, раніш безсилий як Му-Му,
Вспурхнеш і загудеш як хрущ на вишні!

Автор: Сергій Левитаненко

Джерело: з інтернет-сайтів