"Мирний план Порошенка": на свободу з чистою совістю!

Порошенко вважає, що на Сході України відбуваються не бої з російськими терористами, а просто «масові акції». Через що бойовики ДНР і ЛНР, а також зграї бандитів, які тероризують населення Донбасу, повинні бути звільнені від кримінального переслідування. Я не жартую, це – офіційна позиція Президента України та Генерального прокурора України, яка 17 липня 2014 року обговорювалась на засіданні Консультативної ради Генпрокуратури.

Один з членів Консультативної ради в ході засідання порушив питання, чи відповідає дійсності інформація про те, що Адміністрація Президента України направила Генеральному прокуророві для погодження проект закону, яким передбачено звільнити бандитів від кримінальної відповідальності практично за всі злочини, скоєні ними, починаючи з 22 лютого 2014 року, на території Донецької та Луганської областей. Присутній на засіданні В.Г. Ярема підтвердив, що, так, інформація дійсності відповідає. Але це, мовляв, вимушений крок, оскільки Президент поставив завдання зупинити кровопролиття на Сході «за будь-яку ціну».

Законопроект, який Порошенко визнав за невідкладний і збирається подавати до Верховної Ради, називається «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, що мали місце у зв’язку з масовими акціями в Донецькій, Луганській областях». Проектом закону, по-суті, передбачено, що, починаючи з 22 лютого 2014 року, на території Донецької та Луганської областей не діють кілька десятків статей Кримінального Кодексу України, які встановлюють відповідальність за пограбування та розбій, крадіжки та взяття заручників, викрадення людей, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, тілесних ушкоджень середньої тяжкості та легких середніх ушкоджень, катування й т.д.

При цьому йдеться навіть не про те, щоби звільнити від відповідальності певну категорію місцевого криміналітету (наприклад, тих, хто склав зброю та відшкодував завдану шкоду), а просто взяти й оголосити, що КК України на території двох областей не діє з кінця лютого до дня опублікування закону.

Треба сказати, що Віталій Григорович цілком підтримує цю президентську ініціативу (точно так Генеральний прокурор України вважає, що на Сході не слід вводити правовий режим воєнного часу). Що стосується моєї точки зору, як голови Консультативної ради при Генеральній прокуратурі України, то 19 липня 2014 року я її виклав у коментарі «Судебно-юридической газете», який подаю нижче.

*      *      *

Разработанный Администрацией Президента и направленный на согласование в Генеральную прокуратуру законопроект «об амнистии», естественно, вызвал бурную реакцию как среди юристов, так и среди журналистов, пишущих на правовую тематику.

Во-первых, возмутил сам факт превращения вроде бы как независимой Генпрокуратуры в одно из управлений АП, куда теперь направляются для согласования и визирования внутренние документы президентской канцелярии.

Во-вторых, название документа свидетельствует о том, что Президент неадекватно воспринимает окружающую действительность и полагает, что на Востоке страны происходит не военное вторжение российских боевиков, а массовые акции протеста. Как следствие – в случае принятия такого закона он вообще не будет регулировать каких-либо правоотношений (по причине их реального отсутствия). Но создаст невообразимый правовой хаос из-за фактической декриминализации на территории двух областей огромного списка тяжких преступлений. При этом законопроект вообще не предусматривает восстановления прав людей, пострадавших в результате совершения преступлений, и возмещения причиненного террористами вреда.

В-третьих, хотелось бы, чтобы президентские законопроекты соответствовали минимальным требованиям законодательной техники, были бы логически непротиворечивыми и не противоречили бы общим началам украинского права. Потому как возникают вопросы: а почему тяжкие преступления можно безнаказанно совершать только лишь на территории двух областей, чем, например, Житомирская область хуже? Или: с какой радости государство вмешивается в дела частного обвинения и освобождает от ответственности лиц, нанесших побои или легкие телесные повреждения? – Ведь по делам такой категории вообще нет досудебного следствия, уголовное производство возбуждается непосредственно судьей по заявлению потерпевшего, который и поддерживает обвинение вместо прокурора.

Еще пример: законопроект не освобождает от ответственности лиц, совершивших умышленное убийство. Но, в то же время, декриминализует тяжкие телесные повреждения, в том числе – повлекшие смерть потерпевшего. Вот и получается: если человек погиб сразу, то убийца будет наказан, а если жертва умерла в результате мучений либо тяжких телесных повреждений, то убийца будет считаться чистым перед законом и обществом.

В-четвертых, подобные законопроекты, становясь законами, уничтожают остатки правовой системы в государстве, открыто игнорируют принцип неотвратимости наказания и способствуют тому, чтобы вместо легального правосудия в стране начало действовать нелегальное. Законопроект дает четкий сигнал и правоохранителям, и потерпевшим – никакого суда над грабителями, террористами, мучителями не будет, а потому толкает людей к совершению самосуда.

Кроме того, хочу сказать как коренной дончанин: в Донецком регионе нет и никогда не было никаких мифических «сепаратистов», то есть людей, стремящихся создать обособленное государство своей нации. Ну, нет у нас никакого отдельного «донецкого народа». А потому давно пора называть вещи своими именами – не «сепаратисты» или «ополченцы», а русские боевики. Не «массовые акции», а акт агрессии соседнего государства. Потому как правильный диагноз – это первый шаг к правильному лечению.

Володимир БОЙКО

http://ord-ua.com/2014/07/21/mirnij-plan-poroshenka-na-svobodu-z-chistoyu-sovistyu/