Із листа Сергія Левитаненка Олексі Ланецькому
Варіант 1: Трохи раціональний
Я, як щасливий жайворонок, прокидався би о п’ятій годині ранку, робив зарядку, приймав душ, снідав і працював до дванадцятої години дня. Цього ранкового часу мені би вистачило аби закінчити всі пов’язані з роботою справи.
Вона, як щаслива сова, прокидалася би о дванадцятій годині дня.
Ми разом би обідали, а потім займалися спільними справами і задоволеннями: спілкувалися, займалися сексом, господарством, спортом, зустрічалися із друзями, ходили у театр, кіно, на прогулянки, пили вино.
О десятій вечора я лягав би спати, а в її розпорядженні лишався би телефон, комп’ютер та немитий посуд.
Вона, закінчивши справи, лягала б о другій ночі, міцно притискуючись до мене, аби я відчував тепло і запах її тіла, та вставав о п’ятій ранку - відпочивший та енергетично заряджений для нового щасливого дня разом.
Варіант 2: Майже ідеальний
Я би ніколи не знав її імені, як і вона мого. Я не знав би чи є у неї родина, чоловік, діти. Я не знав би де вона працює, не був би знайомий із її друзями. Я не знав би звідки вона приходить до мене і куди прямує, коли входить від мене. Я не знав би її знаку Зодіаку, скільки їй років, де вона народилася. Я не знав би про її літературні та музичні смаки.
Ми би ніколи не вимовляли, коли були разом, жодного слова.
Вона би приходила до мене о шостій вечора, роздягалася і ми до десятої займалися сексом. Нічого, крім коханого тіла партнера, нас би не цікавило.
Бо бажання нічого не знати про свого партнера – то один із найсильніших проявів кохання.
Я не знав би: чи прийде вона завтра.
Варіант 3: Дуже фантастичний
Ми ніколи не знали б коли ми заснемо чи прокинемося, коли їстимемо чи займатимемося сексом, коли нам заманеться піти на прогулянку або в тиші кімнати читати книжки, що взагалі ми сьогодні робитимемо.
У нас би були спільні інтереси, спільні смаки. Тобто, її - стали моїми, а мої - її.
Головне кожну мить бути поряд: відчувати її присутність, чути її дихання, вдихати її запах. Не розлучатися ані на мить. Щоби вона кожну секунду була у полі зору, бо інакше хоч вий!
Така фантастична благодатна залежність надихала б нас на бажання жити вічно.
Варіант 4: Практично оптимальний
До самого кінця життя в мене трапляються романи із різними жінками. Я не можу зупинитися на жодній. Якусь роблю щасливою, якусь розчарованою. Сам залишаюся задоволеним або роздратованим.
Це справедливо. Бо сенс життя Козака у служінні: мистецтву, Україні, Богові. Він не може присвятити своє життя служінню одній жінці. А не віддавати себе всього будь-якій справі для нього неможливо. Бо це буде профанацією і того, і іншого. Бо це не чесно перед жінками і не доцільно по відношенню до служіння.
Це цікаво. Бо різноманітність емоцій робить твій духовний світ багатшим, а, відповідно, і тебе досконалішим. Через тернії жіночих нігтів до зірок творчого натхнення.
Це відповідально. Бо лише позбавившись тебе - вона зможе відшукати свого обранця, свою половинку. Хай не гає на тебе свій час, найбільшу даровану дорогоцінність життя.
Різнобарвність мозаїки цього варіанту не заперечує того факту, що життя - ширше за кохання, а кохання - вище за життя.
Я, як, мабуть, і кожна людина у світі, готовий до здійснення будь-якого із чотирьох варіантів. Питання лише одне: як влаштований механізм життя: ми вибираємо варіант чи він вибирає нас? Що первинне: знання курки чи воля яйця?
Сергій Левитаненко
http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/11972/user_id/4495.phtml
Немає коментарів:
Дописати коментар