Коли бундючні
українські пани торгувалися з московським царським режимом про якісь привілеї
для себе та українських земель, шукали союзників на Заході, вбачаючи у цьому
порятунок для України, - звичайний хлопчина, колишній кріпак, що не заробив в
Україні жодної копійки і жупана (мандата) не мав, Тарас Шевченко писав вірші
"мужицькою мовою", над якою сміялися і московські і українські
(малоросійські) пани.
Що ми маємо у
підсумку?
Здобуті панами ще
150 років поневолення України. Хоча особисто вони жупани не зняли (мандати не
склали), жили в трьохкольоровому оксамиті
у вус не дуючи.
Тарас став
засновником сучасної української мови, і, відповідно фактично, засновником
сучасної української нації, зробив нас спільнотою.
Мріяв він про це?
Мріяв. Здійснив він це? Здійснив. Вірив він у це? Непевний. (Бо з дитинства
читав його вірші на відміну від багатьох)
Але він не
зраджував своєму служінню. Чесно прямував своїм шляхом. Не йшов на компроміси.
Не враховував, куди сьогодні вітер дме. Не дослухався до раціоналістів. Не
розраховував на ляхів та підляшків.
І встав
Тарас у один ряд із творцями Біблії,
Іліади, з Данте, Шекспіром, Гете. Тими митцями що стали націоутворючими,
завдяки своєму таланту.
А пани у нас не
перевелися, й досі турчинять!
Зі Святом,
Тарасе! Зі Святом, Україно!
Слава Україні! -
Тарасу Слава!
Не женися на багатій,
Бо вижене з хати,
Не женися на убогій,
Бо не будеш спати.
Оженись на вольній волі,
На козацькій долі:
Яка буде, така й буде,
Чи гола, то й гола.
Та ніхто не докучає
І не розважає —
Чого болить і де болить,
Ніхто не питає.
Удвох, кажуть, і плакати
Мов легше неначе;
Не потурай: легше плакать,
Як ніхто не бачить.
Немає коментарів:
Дописати коментар