Ну, от, Юля вийшла – а ми не те, що не йдемо на Кубань, ми втрачаємо Крим...
І начебто вона говорить правильні речі, закликає Майдан не розходитись, називає Путіна ворогом номер один для України, закликає боротись за Крим… Однак на ділі ми бачимо зовсім інші речі.
Для початку визначимось із ключовим питанням: "Хто сьогодні відповідає за все, що відбувається у державі?" Якщо в період правління Ющенка визначитись із відповіддю, точніше, знайти крайнього, було важко – то сьогодні все ясно. Усі ключові посади в державі займають представники ВО "Батьківщина". Вони відповідають за КМУ, ВРУ й інститут президента.
Значно менший вплив отримало ВО "Свобода" – прокуратуру, кілька міністерств і держадміністрацій. Досі зберігають сильні позиції регіонами, і колишні, і нинішні. І зовсім обділеним "бідним родичем" залишився УДАР, який отримав лише пару посад.
Для більшості українців досі не зрозуміло: як могло так статись, що ми втратили Крим? Хто в цьому винен?!..
Спробуємо розібрати кожен етап ворожої окупації й міру вини кожного українського посадовця.
Офіційно все почалось 27 лютого, коли будівлю ВР Криму зайняли невідомі озброєні люди.
Які мали би бути дії влади? Тут без варіантів – проводити антитерористичну операцію.
Хто це мав зробити? Голова СБУ. Нагадаю, Наливайченка призначили за квотою УДАРу ще 24 лютого, спецпідрозділ "Альфа" був у його розпорядженні. Він міг особисто дати наказ на проведення операції, або йому міг би доручити це зробити в.о. президента – Турчинов.
Чому цього не сталось? Боялись аналогії з Майданом? Жодної аналогії. Півсотні добре озброєних невідомих людей у адмінбудівлі – це не десятки тисяч беззбройних мітингувальників на вулиці.
Не хотіли людських жертв? Антитерористична операція передбачає проведення переговорів, і лише в разі їх невдачі – штурм. Жертв можна було уникнути за рахунок професійного виконання задачі.
Не було впевненості у вірності й надійності саме кримських співробітників СБУ? Можна було залучити до проведення операції співробітників з інших регіонів.
Боялись дати привід Росії для введення на нашу територію військ? Приводом могло би стати й, зрештою, стало саме неспроможність силових підрозділів держави навести лад у своїй державі самостійно. До того ж, військові підрозділи Росії вже знаходились на той час на території Криму.
Але загрозу з боку РФ дійсно можна було передбачити. Для цього необхідно було заблокувати місця постійної дислокації ЧФ РФ і унеможливити рух російських частин українською територією без окремих узгоджень, а також посилити прикордонників і закрити переправу через Керченську протоку.
Хто це мав би зробити? Міністр оборони адмірал Тенюх, призначений за квотою ВО "Свобода". Останній мав би погодити свої дії з головнокомандуючим – Турчиновим.
І от, час втрачено, на українську територію вдерлись іноземні військові формування без розпізнавальних знаків.
Що необхідно було зробити? Ввести воєнний стан на території АРК і міста Севастополь. Це аж ніяк не означало би, що наші війська після цього мають негайно атакувати чужинців. Однак вони як мінімум отримали б можливість обороняти себе й військове майно. Що ми маємо натомість? Наказ не застосовувати зброю…
Добре, припустимо, такою поведінкою ми не допустили "абхазького сценарію" і наочно продемонстрували всьому світу нахабну поведінку агресора й довели, що цим агресором є саме РФ.
Чому не вивели боєздатні літаки з Бельбеку, флот із Донузлаву? Невже було не зрозуміло, що вони можуть бути захоплені ворогом?
Сьогодні керівництво держави виправдовується: мовляв, от якби пролунав хоча б один постріл – ми би дали привід Росії на застосування сили, і їхні війська вже б довелось зупиняти під Києвом.
Маячня. Якби Путіну був потрібен постріл – він би його влаштував. Причому – саме з нашого боку. Однак цього не сталось. Чому? Бо Путін також був не готовий до повноцінного наступу.
У Сімферополі таки пролунали постріли. Наступу так і не відбулось. Але з кожним днем його ймовірність лише зростає.
Кажете, ми виграли час для мобілізації й передислокації? А може – дали Путіну час для проведення навчань і моральної підготовки вояків? Адже російські війська стягнули до українських кордонів саме під час окупації Криму. І "мирне стояння" наших військ лише сприяло цим процесам.
Кажете, ми всьому світу продемонстрували, які ми "бідолашні жертви" московської агресії? Як нахабно Путін анексував нашу територію?..
Кажете, якби Путін не отримав ніякої перемоги, якою міг би похизуватись перед виборцями, без крові – він почав би різню, тому треба було дозволити йому це?
Так навіщо для цього було здавати увесь Крим? Якщо це було конче необхідно – здали би йому Севастополь, ефект був би той самий.
Однак хтось у нашій владі цілеспрямовано здає національні інтереси. Складається враження, що робиться це за вказівкою Кремля.
Побиття директора Першого національного. Ні, мені його аж ніяк не шкода. Мені дивно, чому це сталось саме перед виступом російського представника в ООН? Чому відео так оперативно було розтиражовано російською пропагандою, ніби вони його чекали й готувались?
Мені дивно, чому свободівці не завітали до його кабінету в той час, коли заяви про відставку змушували таким чином писати багатьох високопосадовців? Чому вони не зачекали пару днів, щоб призначити нового директора в цивілізований спосіб?
Убивство Сашка Білого. Це ж не лише зведення особистих рахунків і знищення політичного конкурента. Це не арешт звичайного бандита. Це продовження практики сваволі міліції. Це виконання волі ФСБ по дестабілізації ситуації в Україні.
Я не поширюю чуток про зустріч Тимошенко з Путіним, про таємну домовленість по здачі українських територій тощо. Я просто аналізую факти. І вони не втішні. Забагато збігів, щоб не помічати закономірності.
Двомовність, децентралізація, роззброєння, перетворення майданівців на ментів, дискредитація й деградація Майдану, нові плани обмеження свободи мирних зібрань, кулуарна "конституційна реформа"...
У мене складається стійке враження, що руками нової-старої влади виконується замовлення Путіна.
Для того, аби зберегти Україну, необхідно вимагати від влади негайно:
1. Припинити фінансування кримських сепаратистів, перекрити постачання електроенергії, води й газу, припинити виплати зарплат і пенсій.
2. Припинити продаж зброї Росії. І озброїти власний народ, дозволивши вільний продаж та носіння вогнепальної зброї.
3. Зупинити проведення розрахунків за газ, за кредити й будь-які інші фінансові відрахування в РФ. Ми маємо думати над тим, як компенсувати збитки від російської окупації Криму! Останні необхідно підрахувати.
4. Націоналізувати всю власність, усі об'єкти, капітали та все майно, яке належить РФ або громадянам РФ, що причетні до правлячого в Росії режиму або відкрито підтримали агресію проти України. Оголосити таких громадян персонами нон-ґрата в Україні.
5. Денонсувати Харківські угоди. Припинити дипломатичні стосунки із РФ, Вірменією, Казахстаном та іншими державами, що підтримали дії РФ у Криму.
6. Найкращий захист – це напад. Ми маємо заявити територіальні претензії на етнічні українські території, що знаходяться під російською окупацією із часу розгрому УНР.
Мова йде передусім про Кубань, Донщину, Вороніж, Курськ, Білгород, Стародуб, Таганрог. Нині ці території адміністративно відносяться до Краснодарського та Ставропольського країв, а також до Ростовської, Воронізької, Білгородської, Курської й Брянської областей. Уряд УНР в екзилі в 1992 році склав свої повноваження перед керівництвом нової Української держави, чим засвідчив, що Україна є правонаступницею УНР. Ми маємо вимагати всі території, які входили до складу УНР і були окуповані Росією.
7. Заарештувати наших "віп-сепаратистів" Медведчука, Колесніченка, Царьова, Симоненка, Клюєва й усіх інших або оголосити їх у міжнародний розшук і заблокувати активи.
Повністю зачистити територію нашої держави від російських диверсантів. Позбавити реєстрації й заборонити діяльність КПУ, ПР, Русскоє єдінство, Союз і інші політичні організації, які сприяють розвитку сепаратистських настроїв у суспільстві, позбавити мандатів депутатів від цих політсил і люструвати їх членів, голосування, рішення чи дії яких зробили можливими трагічні події на Майдані та розвиток сепаратизму.
8. Ввести військовий стан на території АРК, Севастополя, а також Донецької, Харківської, Луганської та Херсонської областей.
9. Припинити мовлення російських телеканалів, показ російських фільмів та поширення російської пропаганди на території України.
10. Таки ввести жорсткий візовий режим із РФ.
Тож політична відповідальність за збереження територіальної цілісності України лежить на трійці правлячих партій. Необхідно домагатись виконання всіх вищезазначених кроків. Або, якщо вони не впораються з такою задачею, усувати їх від влади.
Поки що спробувати це зробити на виборах.
Однак, у разі продовження курсу на здачу України або в разі спроби фальсифікації виборів – знову виходити на вулиці.
Дмитро Сінченко, Всеукраїнська ініціатива "Рух Державотворців", спеціально для УП
http://www.pravda.com.ua/columns/2014/03/27/7020505/
Немає коментарів:
Дописати коментар