"Ми маємо державу. - Але її має захищати армія.
У нашому випадку це скоріше будуть робити партизанські загони: розрізнені з'єднання тиверців, полян, волинян, сіверців, подолян, дикопольців тощо. Армія ж у разі війни, вірогідніше по контракту локально захищатиме маєтки й палаци олігархів. У тих, на відміну від держави, є гроші, аби її прогодувати...
Будь-які війни виграють не солдати. Війни виграють поети, сценаристи, літературні негри, липарі, бітли, репортери з оглядачами, ваганти, кобзарі, автори Біблії, Іліади, Енциклопедій...
Немає сенсу в жертовному подвигу, якщо він яскраво не оспіваний поетом. Якщо він лишився невідомим для тих, заради кого здійснювався. Хай краще подвигу не було, але його вигадали для широких електоральних мас, ніж він був, але загубивсь.
Головне не те, хто сьогодні переміг. Головне - як завтра це оцінюватимуть онуки.
Поразку обернути на перемогу, обернувшись вовком вигризти млявість народної душі до хтивого хрящика, за який відповідає смажений півень. Ось завдання нині й присно й навіки віків..."
Вівторок, 02 листопада 2010
Сергій Левитаненко, спеціально для УП
http://www.pravda.com.ua/columns/2010/11/2/5523269/
Немає коментарів:
Дописати коментар