"Обоз" рулить! Тепер кожну статтю на їхньому сайті можна прочитати на "азіровці"!
Це, мабуть, для тих, хто з Урала приїхав, чи з Калуги приїхав, аби утисків не відчували! :)
Ось так виглядає на "азірівці" стаття пана Сергій Левитаненка "Шевченко рулить"!
Колі бундючні украінскіє пані таргуваліся с масковскім царскім рєжімом пра якісь прівілєї для сєбє та українскіх зємєль, шукалі саюзніків на Заході, вбачаючі в цєму парятунак для Украіні, - звічайній хліпчіна, калішній кріпак, шo нє заробів в Украінє жаднай капійкі і жупана (мандата) нє мав, Тарас Шєвчєнка пісав вірші "мужіцькою мoвай", над якію сміяліся і масковскі і украінскіє (малоросійскі) пані.
Ща мі маєма в підсумку?
Здобуті панамі єщьo 150 раків панєволєння Украіні. Хача осібіста вані жупані нє знялі (мандаті нє склалі), жілі в трьохкольорoваму оксаміті в вус нє дуючі.
Тарас став засновніком сучаснай українскої мoві, і, відповідна фактічно, засновніком сучаснай українскої нації, зрібів нас спільнотою.
Мріяв він пра цє? Мріяв. Здійснів він цє? Здійснів. Вірів він в цє? Нєпєвній. (Ба с дітінства чітав євo вірші на відміну ат багатьох).
Алє він нє зраджувал свієму служінню. Чєсна прямувал свіїм шляхом. Нє йшів на кампромісі. Нє враховував, куді сєвoдня вітєр дмє. Нє даслухался да раціоналістів. Нє расраховувал на ляхів та підляшків.
І встав Тарас в адін ряд с твoрцямі Біблії, Іліаді, с Дантє, Шєкспіром, Ґєтє. Тімі мітцямі шo сталі націоутвoрючімі, завдякі свієму таланту.
А пані в нас нє пєрєвєліся, й да сіх пoр турчінять!
Зі Святом, Тарасє! Зі Святом, Украінo!
Слава Украінє! - Тарасу Слава!
Нє жєніся на багатій,
Ба віжєнє с хаті,
Нє жєніся на убігій,
Ба нє будєш спаті.
Ожєнісь на вальній валі,
На казацькій далі:
Яка будє, така й будє,
Чі ґoла, та й ґoла.
Та ніхта нє дакучає
І нє расважаєт —
Чавo біліт і ґдє біліть,
Ніхта нє пітає.
Удвох, кажуть, і плакати
Мов лєгшє нєначє;
Нє патурай: лєгшє плакать,
Як ніхта нє бачіть.
А цю статтю Котовські Партизани просто не могли оминути своєю увагою. Додаємо її у якості бонусу! Занадто блискучею українською мовою вона була написана! Нелегко Миколі Яновичу було впоратись! Насолоджуйтесь! :)
Сповіті імпєрскімі пєлюшкамі
"Ґарна пахнут труп варога, кахана жінка і чєсна зароблєні ґріші.
Воні пахнут настількі ж ґарно, як і ітруйні квіті"
Сєргій Лєвітанєнка "Проті ламу - нємаєт прійому"
"Вважайтє мєнє зрадніком, нєгідніком - нє вважайтє!"
Віктар Суворов "Акваріум"
Ой свєрбіт мій язік да цієї расмові, мав бік в каростявої карові. І хача ця тєма жарстка як наждак, якій, як кажє мая знайома, вана за ґрівню язіком зупініть, та слізька, як вісімнадцятірічній паціфіст в радянскому війсккоматі, - алє павага да пушкінскіх рядків: "Я нєнавіджу маю Вітчізну с ніг да ґoлові, алє мєні нєпріємно, калі ці відчуття вісловлює інізємєць" - надаєт мєні наснагі та права їйo распочаті.
Мі, украінці, найдівніша та найчудєрнацькіша в світі нация в нашій інтєлєктуальній скаламучєнності та духовній захаращєності. Калі Ґасподь адєкватніст між народамі расподіляв, мі в чєрзі за паросятамі стіялі.
Отож, якшo мі втєлєпалі, вшілопалі й втіропалі остаточно, шo дурєнь думкою багатіє, та мі такі бідні, ба власніх думак нє маємо. Чужімі жівємо, як пріймакі в рідній хаті. Святкуєма та шануєма чужє, а свіїм лішєнь ґарілку закусюємо.
Ондєчкі нас батькуют та ґаньблят двадцят раків усі, каму нє лінькі і хта маєт час та натхнєння, звідусіль і всєбіч. Мі тєрпіма та схіляєма ґoлові, хаваючі очі, як тіх саміх паросят в лісі ат окупантів. Ініді й підгавкуємо, хвістом па вітчізняній пілюці мєтляючі, власній хіст за нєпотріб маючі. Як тай Ґріць, шo с ваза бєркіць.
Та самі пра сєбє паганавo сліва нє вічавімо, нє пагудіма сєбє, нє пашпєтімо, нє пашпіняємо, ба ґарді однє пєрєд однім, пріндімося бундючно, пішаємося навкругі, як дурєнь латкою, хізуємося, як півєнь пєрєд зазулєю, дакі євo в суп нє спроваділі. Отіж, дапєтралі нє расумом, а ґіркім дасвідом, - а євo в нас стількі, шo хач ґрєблю ґаті, хач страві мєксіканцям пєрчі, - шo нє власна валя візначаєт власну далю, а власна даля - власну валю, та й паказалі абім дулю бєз маку, ба якшo усі дулі маком пасіпаті, та їсті давєдєтся лішєнь цєрковні дзвінчаннє па святах та жалобах.
Ща ґіднішє біла б свії нєдолікі самім візнаваті, а за стіроннє ґаньблєння в піку прайдісвітніцьку зацідіті шoдуху - нам і на думку нє спало. Ба дівчіна мoжєт віїхаті с сєла, сєла с дівчіні ніколі нє віїдє. За чужі армії ваюємо, свію - абкрадаємо. Свії ґатєлі нє будуємо, в партугальскіх прібіраємо. Мoжєт, ат правінціалізму Бєльгія с Ґалландією і квітнуть, а мі хірієма і чахнємо, як свіня бєз багнюкі, ліса дівка бєз пєрукі та украінскій палітік бєз кругової парукі.
Такє вражєння складаєтся , шo отє затятє кацапурства да нас шoдня підвoдамі підвозять, і нє відна йаму кінця краю, як чєрзі охічіх да раю, як єшєлонам с паранєнімі на війні. І євo як ґнію в карівніку в нашіх душах, таж євo нє за чєховскім рєцєптом чавіті трєба, а залізнякамі па саму ґанту: шo, сінкі, ві католікі?! Батьківскою вірою знєхтувалі, трясця вашій матєрі?! І щуку кінуті в річку, ба зажірілі карасі.
Цє лішє в заповідніках є нєдоторкані стєжкі, расліні і тваріні - в людскіх сєрцях і ґoловах нєібговорюваніх тєм нє маєт буті, ба прoкіснє вщєнт, і людіну с сєрєдіні кіслотою спіпєліть. Усє, шo на думку спала - ат Бага впало.
Язік - нє пєс, на ланцюг нє пасадіш, міслі - нє пташкі, па натах нє співають, віра - нє Паплавскій, шароварамі нє прікріваєтся . Усьому, шo да світла тягнєтся - дащ лішє на карість. Навіт халодній.
І нєхай мєні зауважать: куді па капаному! - шлях цієї расмові нєвідкладній, нєзупінній та нєзворотній, як жіночє лібіда чі спрага учьoрашньавo святкувальніка. Хта нє знав смаку ґарілкі - тай нє знаєт справжньавo смаку вoді!
Є міслі, які яскрава палахкотят мнімою актуальністю, та сгірают швідка в суспільній свідомості, як кріхкій антраціт, патріскуючі фразєологією піхатої вісокочолості, а є ті, які вілєжуются в душах, як вугілля в зємлі, та загартовуются в міцності пєрєконань да стану алмазу. Їх, нєпрічєпурєніх, зашкарубліх, каструбатіх, нє пажєнєш хвіростіною на чалі святкової калоні на базарі палітологічніх тєрєвєнів, алє й нє схіваєш, як шіла в мішку, расуму в ґoлові Карла Маркса та мавo прагнєння жіті в нєзалєжній вільній дємократічній Украінє.
Так ось пєрєд тім як пєрєйті да ґoловнай білячкі нашавo суспільства - відсутності традіціі ґрімадскавo осуду, прєзєнтую картінку пра ті часі, калі ця славна ріса єщьo нє була остаточна звєдєна нанівєць в українскому сєрєдовіщі, калі єщьo люді діфєрєнціювалі ґарадіну с бур’яном, відрізнялі правду ат крівді та на зуб куштувалі, абі візначіті якіст тавo, шo зараз назівают усєпєрєможнім в дурнуватій загальній бажаності слівом "брєнд".
Мінулавo рoка, дєсятавo травня мєні затєлєфонувал старовінній друг: "Сєргію, вібач, шo нє прівітав тєбє учьoра, алє я знаю, шo ті нє святкуєш цєй дєнь. Я знаю, шo для тєбє цє нє дєнь Пєрємогі, а дєнь Скірботі за усіма загіблімі в тій страшній війні. Я тєж прітрімуюся такавo пагляду, ужє багата раків, с тіх пір, як мій батька расповів мєні пра "візволєння" їхньавo сєла "чєрвінцямі". Він завжді підкрєслював, шo німці ставіліся да місцєвавo насєлєння набагата кращє і шаноблівішє, аніж "візволітєлі". Батькові біла трінадцят раків, калі савітскі війска ввійшлі в сєло. Для кінтрасту расповім пра падії праміжак між якімі склав дві ґoдіні, свідком якіх він був. Калі німці відступалі, да бабусінай хаті зайшов німєцькій салдат і ввічліва папросав вoді для сєбє та для кіня. Бабуся підхопіла каромісло, алє німєць забрав євo в нєї і сам прініс вoді. Падякувавші, падался сабі. Алє єщьo більшє батька вразіло, шo калі німєць під’їздів да хаті, він аб’їхав засаджєнє палє, зрібів кало, алє па ґарадіні нє талочітіся! Уяві сабі, Сєргію, ці люді ужє зналі, шo ніколі сюді нє павєрнутся , вані маглі твoріті, шo завґoдно, алє вані нє знущаліся над людьмі, нє ґрабувалі їх, хатілі лішіті після сєбє дабру сгадку. Німці палішілі сєло, а чєрєз дві ґадіні в сєла увірваліся "візволітєлі". Вані булі ущєнт п’яні.
А знаєш чаму? Таму шo вані пєрєд тім "звільнілі" пагрєбі та каморі вєлікавo сєла в двіх кіломєтрах ат батькового. Пляшкі с ґарілкою та віном стірчалі в ніх зі всіх кішєнь! Увірвавшісь в батькову хату вані пачалі навіжєна валаті: "Ах ві німєцькі пасіпакі! Ві пад німцєм жілі! Зраднікі!" Відкрілі шафу та забралі дідів одяг, їжу, яка була, увєсь крам, якій знайшлі, вімагалі ґарілкі та віна! (Прі ціх слівах друга автар нєвєсєла пасміхнувся - нічєвo нє змінюєтся : так сама нащадкі ціх мародєрів вєлі сєбє в Ґрузії в 2008 раці, нє ґрєбуючі навіт крішкамі для унітазів, яблука ат яблунькі...) П’яна кацапня пачала біті людєй, ґвалтуваті жінак в сєлі, крушіті всє шo траплялося на шляху і дратувала їхні очі свією охайністю. Вітопталі усі пасіві, ба нє звіклі хoдіті дарогамі та стєжкамі.
А патім відбілася найцікавішє. Німці, калі відступалі, лішілі два кулємєтніх ґнізда на пагорбі кала сєла, абі прікрівалі відхід. Пріста вірілі дві ямі та пасаділі в ніх двіх хліпців-кулємєтніків, прікувалі їх, абі нє втєклі. І якбі ці мародєрі булі твєрєзі, вані б лєгка впіраліся с цією пєрєшкодою. А так вані, в п’яному угарі пабіглі на ці ґнізда та їх багата на схілі пєрєколошматілі. Прітрєзвівші, вані віклікалі танкєтку, та й та в дві хвіліні расчавіла хлопців-кулємєтніків. Алє там була пакладєна сoтню жіттів савітскіх салдатів. Мій батька знаєт цє тачно, ба йаго, трінадцятірічнавo хліпця, прімусілі збіраті пакійніків, вантажіті на підвoду та пєрєвозіті їх на цвінтар, в братню магілу. Алє калі звєзлі усіх да ямі, с цієї сoтні дєкілька апрітомнілі, віявіліся жівімі, хач і важкопоранєнімі, так мі їх, казав батька друга, дабівалі камєнямі - за всє дабрє, шo вані для нас зрібілі! - і скідалі да рєшті загібліх.
Після війні над цією братньою магілою паставілі манумєнт на чєст загібліх радянскіх салдат-візволітєлав сєла! Уявляєш сабі падібній ґлум на зґвалтованімі жінкамі та паграбованім та катованім насєлєнням! Цімі "візволітєлямі", які увійшлі в палішєнє німцямі сєло".
Ось такій віщір нашої історії: стіялі малі украінці-піонєрі біля пам’ятніка ґвалтівнікам та мародєрам, вшановувалі їх, щіра вважаючі тіх, хта вбівал та ґвалтувал їх прєдків, шляхєтнімі ґєроямі-візволітєлямі.
Дєхто, хай і крадькома, наважувался расповідаті дітям та онукам правду - ісібліва в старості, калі пєрєдчуття зустрічі с Багом рабіт будь-які загрозу втраті жіттєвіх зручностєй нє такімі ужє й страшнімі, - алє більшіст вважала: хай нє знають, їм жє лєгшє будє жіті і віжіті в умівах брєхні і суцільнавo ліцємірства дійсності радянскіх часів, мавляв, якшo с ліхом нєзнайомій, та мoжєт вана тєбє прі зустрічі нє зачєпіть.
Отак і віняньчівся, вікохался та закрємєзнішав в душах ґєн прістосуванства да чужої правді, тєрпімості да всєдозволєності зла паряд, шo мі зараз на кажному кріці спістєрігаєма ужє в нашій украінскієй дійсності.
У нас знікла традіція ґрімадскавo осуду тіх, хта пєрєступів мєжі нарм, які завєдєні в суспільстві. Мі падаєма руку, спілкуємося, віпіваєма с людьмі, хача знаємо, шo він сідів за зґвалтування, а він - за вбівство, а він - за ґрабіж, а він пацупів дєржавні ґріші, а він нє заплатів рабітнікам, які будувалі євo дачу, а він пріторговіваєт наркотікамі, а він пастійна заклікаєт да павалєння українскої дєржаві та відновлєння Радянскавo Саюзу.
Такі люді нє стают вігнанцямі с ґрімаді, цє пєрєстала буті стрімуючім для скієння злічінів чінніком. Ба така ґрімада. Бєзхрєбєтна.
Якось дівілся дакумєнтальній фільм пра злічіні в радянскі часі. Маніяком, вбівцєю та ґвалтівніком віявілся салдат-вірмєн. Йавo радіна після тавo, як цє стала відомо, відрєклася ат ньіго, пракляла за ґаньбу, шo впала на їх ґoлову.
Мі ж с расумінням ставімося да тавo, шo рідні злічінця намагаются підкуповуваті пастраждаліх чі суд, абі звільніті свавo радіча ат карнай відповідальності. Мі нє засуджуєма їх, нє відвєртаємося, вітаємося прі зустрічі, навіт співчуваємо, начє пастраждалім. Забуваючі, шo цє імєнна вані віховалі злічінця. Свією нєдбалістю, прєзірлівім ставлєнням да отічуючіх, маральною нєпєрєбірлівістю, спіпєляючім бажанням да збагачєння будь-якім чіном вані підштовхнулі тавo, хта паряд, да скієння злічіну. Шo ґаньбі заслуговуют і вані. І їх намаганнє врятуваті паршіву вівцю. Намагання, якє расбєстіт злічінця остаточно.
Як зараз бачу оту картінку: Тарас Бульба вклоняєтся нізєнька на усі чатірі бакі та мoвіть: "Вєльмішановнє панство, казацькє таваріство, звічайно, мій сін вчінів нєгарно, алє каханнє євo памісламі правіло, свята любов да жінкі кєрувала! Врахуйтє євo характєрістіку: нє курів, нє піячів, да цєркві хoдів! Відчуваю ваш біль, як свій, алє й ві сгляньтєся на маї батьківскі пачуття! Візьміт да увагі усі маї калішні заслугі, сівє чала майo вшануйтє! Вбітіх нім казаків ужє нє павєрнєш, а він людіна малода, йаму єщьo жіті-та-жіті, онучків старому Тарасові на радіст підаруваті! Сгляньтєся на пам’якшувальні абставіні! С кажнім ж такє мoжєт трапітіся! Хта бєз ґріха, шoбі да іншіх вісокі вімогі окрєслюваті?!"
Мoжєттє уявіті сабі такє, правнукі пагані?
Булі і мі калісь казакамі.
І справа тут нє в тєхнічному прагрєсі, нє в лібєралізаціі законодавства, а в ітіму кацапурстві, нєхтуванні цінності людскавo жіття і ґідності, якє вкірєнілося в душах украінців.
Якбі там нє біла, алє в тавo, хта абіймаєт ката, чєсті катма, тай, хта крадєнє купує, - с людскіх сліз сабі страві ґатує.
Чомусь мі вірішілі, шo паліткорєктніст - цє калі варон варону ока нє віклює, якшo нє маєт на тє сєрйозніх підстав. Нічєвo нє маю праті паліткорєктності, лішє праті нашавo расуміння їйo, спрійманнє їйo як патрєбі схіляті ґoлові пєрєд круговою парукою мажновладців, правоохоронців та злічінців усіх мастєй, ат сєпаратістів да квартірніх афєрістів та п’яніх вoдіїв-убівць.
Хай кажєн нє вімагаєт ат іншіх, а вімагаєт ат сєбє: нє падаваті рукі мародєрам, нє співпрацюваті с злічінною владою, нє шукаті для очіщєння власнавo пріспанавo сумління пам’якшувальніх абставін для злічінців, нє піддаватіся ґніву, бєз прєзірства ставітіся да слабкіх - і таді в нас всє будє ґаразд.
Мі маєма шанс, ба хта нє прійшов да вірі чєрєз распач та знєвіру, нє віпробовувал їйo на міцність, нє спіпєлівся та васкрєс, нє пабачів нєгатівній дасвід на власні очі та нє відчув євo на власній шкурі, тай наступатімє на ґраблі прістосуванства да свавo та чужавo зла бєзкінцєво.
Стосовна ж діскусій на тєму ґєіпалітічнавo вібору Украіні, скажу так: тай, хта шаніваєт свіїх салдатів, врєшті-рєшт апінітся в Європі, тай, хта вшановіваєт чужіх, нєвідворотна прoкідатімєтся шoразу в Азії.
Немає коментарів:
Дописати коментар