Особисто я – антисистемна людина. Будь-яка система мені осоружна. Я мрію жити як людина, а подохнути як собака, "у виритій скривавленими нігтями норі на Кінбурні". А не навпаки.
"Когда б немыслимый Овидий
Зверь древнеримского стиха
Ко мне зашел бы и увидел
Как ем я птичьи потроха
Или прекрасный сладкий торт
Он воскричал б из жизни давней:
За то ли я в глуши Молдавьи
Гиб и страдал! – За то, за то,
Милейший"
Дмитро Олександрович Прігов
Особисто я – антисистемна людина. Будь-яка система мені осоружна. Я мрію жити як людина, а подохнути як собака, "у виритій скривавленими нігтями норі на Кінбурні". А не навпаки.
Мені не потрібна склянка води ані на смертному одрі, ані в коментах під моїми творами. Зозулі кують лише тим, хто до них дослухається. Хто невпевнений у завтрові, бо свинячить сьогодні. Хто прикривається правилами, регламентом, корпоративною солідарністю, суспільною думкою – бо честі від роду не мав, і зі срібною ложкою шляхетності в дупі в хаті під солом'яною стріхою не народився.
Тільки ницим є що втрачати, тільки в них можуть відняти пільги. В олігархів, що платять копійки за комуналку, у люмпенів, яким де б не працювати – аби не працювати.
Ми ж ніколи не вимагаємо гарантій від коханої жінки! Чому ж ми вимагаємо гарантій від Батьківщини? Може тому що не любимо її?
Коханим ми завжди винні, усі інші чомусь винні нам. Чим менше людей тобі винні – тим менша твоя мізантропія.
Лебон писав, що нації, які мріють, що ними опікуватиметься владна верхівка, – приречені на занепад.
Стільки різноплемінних влад, скільки виніс на своєму горбі український народ, не було в історії жодного народу. Чехи й австрійці, угорці й турки, поляки й румуни, росіяни й литовці, німці й татари... І кожна влада заводила системи пільг та привілеїв – аби роз'єднати українське суспільство. Аби зробити з нас тих, для кого повні ясла – межа мрій!
Незважаючи на підривну діяльність будь-якої влади на наших теренах, ми зберегли українську самосвідомість, мову, наші землі, бо звикли покладатися лише на власні сили й Божу Милість! Про Холмщину, Південну Буковину та Придністров'я – окрема розмова...
А боротьба за пільги ніколи ні до чого доброго наш народ не доводила.
Потрапляння в пільгові реєстри робило з лицарів – панських найманців.
Пільги від влади роз'єднують народ і розбещують людські душі. Боротьба за них є боротьбою за зверхність поміж своїх.
Гірко й сумно писав із цього приводу Юрій Липа: "...Провідні групи русичів проводять в століттях занепаду моральності Києва боротьбу за трон як боротьбу передовсім за матеріальні користі, як символ життєвої вигоди, бенкет.
...Правда, народ Києва не став рабськи покірний, але зате признавав кожну незаконну владу, коли його приманили матеріяльним вигодами".
Влада спонукає нас боротися виключно за пільги, бути вічно від неї залежними. Надягла на народ пільговий намордник, аби він її не пошматав.
Пільги – це живильне середовище для зловживань влади всіх рівнів. Мій друг-інвалід має право на щорічний пільговий відпочинок у санаторії. За багато років він жодного разу цією пільгою не скористався. Бо він – шляхетна людина. Йому соромно дивитися на викрути та хитрощі лікарів, на вимагання хабара. "Але ж, Сергійку, хтось же кожен рік користується належною мені за безцінь путівкою! Або їхні родичі, або той, хто заплатив їм".
Хто розподіляє пільги – той і володарює над нашим життям. Вони шантажують нас пільгами.
А наш вимушений шантаж, навіть ціною власного життя, як це трапилося в Донецьку, їх не схвилює. Інстинкт влади підказує нашим можновладцям, що пільгами та привілеями мають тільки винагороджувати. Вони.
Бо на всіх не вистачить. Бо в нашій країні на пільги може претендувати кожен!
Ми країна суцільно хворих та інвалідів.
Якось супроводжував іншого свого друга в обласний центр на комісію по отриманню інвалідності. Звичайний день серед тижня, о восьмій ранку тільки по його хворобі в черзі вісімдесят людей. Такі ж довжелезні черги на інших катедрах. Лікарі заспокоюють: не хвилюйтесь, до дванадцятої всіх оформимо!..
Ми засмітили цю землю! Ми своєю заздрістю, жадібністю, підлістю зіпсували її енергетику й дивуємося: чому ми на першому місці в Європі за рівнем СНІДу, туберкульозу, гепатиту, раку? Отримавши симетричну відповідь на ставлення до рідної землі, ми не робимо висновків.
Ми лише прагнемо пільг.
Ми знімаємо й продаємо в сусідні країни верхній шар українського родючого чорнозему! Він нам не потрібен. Нам потрібні лише пільги!
А розум, роботящість, "золоті руки" українців – хіба це не пільги?
Найбільша пільга, яка дана нам Богом, – народитися на цій прекрасній землі й прикрашати її своєю діяльністю. Цю пільгу в нас нікому не відняти, ніякій владі! Але ця пільга не віддається дзеленчанням дріб'язку в кишені, тож не пріоритетна!
Хіба пільги – це щось притаманне людині від народження?
Хіба, крім любові друзів і ненависті ворогів, існують заслужені винагороди для людини?
Хіба в подоланні соціальних бід українців може об'єднати лише боротьба за втрачені пільги?
Не дай, Боже, нам побачити революцію ницих. До якої віднедавна докладають руки вільні ЗМІ.
Але ж ми знаємо, що будь-яка історія завжди повторюється у вигляді фарсу.
Сергій Левитаненко, спеціально для УП
http://www.pravda.com.ua/columns/2011/12/16/6841575/
Немає коментарів:
Дописати коментар