Кор. - Скажіть,
будь ласка, шановний пан Ю Вуй, як ви себе почуваєте у той час, коли ваша
дружина, відома німфоманка На Вонь, сидить у в’язниці?
Ю. - Дуже добре
себе почуваю, хоча спочатку було нелегко. Я маю на увазі - без сексу. Але тепер
я завів собі двох петеушниць, і вони, як колись моя дружина, займаються сексом з
керівниками міста, правоохоронцями та гладкими смердючими молодиками. А я
спостерігаю за цим і насолоджуюсь! Життя увійшло у звичну колію.
Кор. - Але раніш
ви любили записувати оргії вашої дружини на відео, на приховану камеру, а потім
насолоджуватися удвох. Хіба вам цього не бракує?
Ю. - Ну чого ж
удвох? Не тільки удвох. Іноді ми показували це відео тим, хто приймав участь у
оргіях. Їм подобалось. Кажу це тому, що вони давали нам за це відео гроші,
пільги, посади, вигідні контракти та інші приємні дарунки. Але й зараз я знімаю
на відео оргії моїх петеушниць із
відомими людьми. Їм так само воно продовжує подобатись. Як тільки вони
взнають, що у мене є це відео, вони починають мені посміхатися і догідливо
тиснути руку. Я вдячний своїй дружині, що вона навчила мене це робити!
Кор. - А ще чому
навчила вас На Вонь?
Ю. - Ще вона навчила
мене їсти паличками. І завдяки цьому я навчився грати на барабані!
Кор. - Ви маєте
барабана?
Ю. - Так, моя
дружина колись подарувала мені перший барабан. І бачите який прогрес: пройшло п’ятнадцять
років і у мене вже два барабани!
Кор. - А цимбали
у вас є?
Ю. - Ні, цимбали
були у моєї дружини. Вона зажди людям казала, що усі вони їй по цимбалах!
Мабуть із собою у в’язницю забрала свої цимбали!
Кор. - Так,
цибали у На Вонь були знані. Усе місто ховалося, коли вона свої цимбали
доставала. Таргани дохли, собаки божеволіли, особливо, вівчарки. Так жалюгідно
скавучали!
Ю. - Та я плюю на
неї і її цимбали. Якщо вона мені ніякої користі не приносить, то хай йде геть!
Бо ця курва зараз тільки сльозні листи мені із в’язниці пише, вимагає щоби я посилку прислав.
Отаке нахабство!
Кор. - А чого їй
там кортить?
Ю. - Кінської ковбаси
хоче жерти! Баланда, бачите, їй не смакує! А мені самому кінської ковбаси не
вистачає! За вухами в мене не лящить!
Кор. - Та я бачу,
що не лящить, у вас на вухах стільки локшини навішано. Хто це вам її навішав?
Ю. - Та це ще На
Вонь мені навішала. Так до цих пір вона і висить Спочатку мені здалося, що мені
тирси навішали, а потім помацав: слизьке,
як На Вонь. Думав вона знову мені на голову сіла усіма своїми принадами. А
потім роздивився: локшина! Я зрадів, бо локшина краща за На Вонь. Їстівна, не
смердить, не волає постійно благим матом.
Кор. - Тобто ви
щасливі?
Ю. - Ніколи в
житті таким щасливим не був. Тим більш, виходячи з її терміну, я ніколи в житті
її не побачу.
Кор.. – Ви навіть
не хочете подякувати своїй дружині На Вонь за те, що вона зробила вас жиголо?
Навчила цій професії, з якої ви довго годувалися і досі годуєтеся?
Ю. – Плюю я їй на
голову! Плюю я на її тюремний мандат! Знати про неї нічого не хочу.
І роги, які вона
мені подарувала, я їй не поверну! Вони такі гарні! Як співала Наталія Могілевська,
хай іде вона на…
Інтерв’ю з На
Вонь, шановні читачі, буде незабаром, як тільки в’язничні лікарі зуміють ввести
цій жіночці заспокоювальне. Поки їм це не вдається, бо вона навіжена і слизька.
Ув’язнена намагається обплювати лікарів. Знаючи, що слина у неї отруєна,
медпрацівники за дверми чекають, коли слина у неї скінчиться, бо не буває
нічого вічного у цьому світі.
Немає коментарів:
Дописати коментар