"Трудно думать обезьяне -
Мыслей нет. Она поёт."
Микола Олійников, поет
Я ненавиджу музику та співи.
І справа навіть не в тому, що у мене абсолютно відсутній музичний слух і що усі мої знайомі музиканти - це абсолютно тупі, обмежені люди, з якими нецікаво спілкуватися (а ще на футболістів нападають!) Ні, справа тут принципова, не особиста, я, врешті-решт, перетерплю присутність у моєму житті інфузорій на хвилі ритму.
Справа у тому, що захоплення цими вібраціями нанесло, та й наносить, колосальну шкоду українській державності та формуванню української нації, як життєздатному організмові у системі цивілізаційних координат.
Співоча нація - більшої дурні я не чув ніколи! Правильніше було б сказати - колгоспна нація! Думок немає - хлоп співає! Усім дала, ніхто не оженився - заспіваю про важку дівочу долю! Москалі прийшли - я став раком, заспіваю про важку долю українського селянина!
Пісня - це сутність раба, його невідворотня карма, його єдина можливість бути почутим господарем. Недарма в усьому світі більшість пісенних жанрів винайшли за короткий термін ув’язнення чорношкірі американські раби. Навіть офіційно переставши бути рабами, вони відчували свою несвободу і знаходили сублімацію у винаходженнях нових пісенних жанрів. Білі їх почули. Навіть одного президентом зробили, так, у якості жарту.
Італійці, які довго були роздрібнені під владами інших держав теж дуже співоча нація! Саме тоді формувався у них потяг співати.
А ось англійців, які сформували пісенну культуру середини та кінця 20-го сторіччя і понині - ніхто чомусь не називає співочою нацією!
Бо їх цінують за їхні інші пріоритети!
Бо в них були Шекспір та Діккенс, бл...ть, Колрідж, врешті-решт, був та Мері Шеллі!
Словом пробавлялися! Тому весь світ розмовляє англійською, а не співочими!
Як писав поет:
В нас не було Байрона, ми Гюго не мали -
Славу нашу ворони у степах склювали.
Не прийшли до козаків Данти і Шекспіри -
Бо розумним злидарям ми не мали віри.
Не родили Кіплінга, не творив в нас Ніцше -
Полум’я козацьких душ боронили міцно.
Той вогонь жевріє ледь у глухій печері -
Не викохували ми Кантів і Гомерів.
Укріпляли душі ми жартом сьогоденним -
Лежать наші черепи в полі безіменні.
Не гармати і списи козачат здолали -
Глибину і шир ідей їм подарували.
Дати відсіч їм мечем виявилось марно -
Ескалібур програє пензлю Леонардо.
Душелови серед нас народитись мають.
Хай козаччина свята хлопцям цим сприяє.
Через дурнувату залежність від співу українці ніколи не стануть модерновою нацією, спроможною до виживання у сучасному світі, так і лишаться шароварниками-дикунами, які віддають своїх красунь-жінок у обмін на пластмасові буси заїжджим туристам.
А соловейко у вишневому саду щебетатиме за кілька десятків років на китайській, на колишній українській території! Шанобливі китайці з мусульманами іноді заходитимуть на руїни церков і співатимуть незрозумілий, але такий захоплюючий "щьодривьочка, латіла лостивочька". Екзотика, япона матір!
Господарі завжди любили рабинську екзотику, під оселедця з хроном.
Доки співаємо - ми обслуга, нашими "Віаграми", Матвієнками, Зібровим, Данилком!
Доки співаємо нашими богами завжди будуть Костя Мєладзе та Гришка Лепс!
Доки ми співаємо ми зомбовані малороси, не здатні на спротив та опір! П’ятій колоні та усім, усім, усім!
Доки смерека буде біля хати тієї дівчини, а не нагадуватиме різдвяну свічку, ми завжди крутитимемо коням хвости, чужим коням.
Бо як писав поет:
Люблю Карпат я таємничість,
Енергію легенд далеких.
І місяць, наче вогник свічки,
Гойдається поверх смереки.
Туман, що з синіх гір сповзає,
Рядном вкриває землю зрання.
Немов маріонеток зграя,
Всі по коліна у тумані.
В Карпатах справжнє - як несправжнє.
В солодкій все пливе омані.
Тут свята, як спектаклі майже.
Кохання - наче у романі.
Щось не пам’ятаю у Яворницького та інших авторів, що козаки захоплювались співами, співало пригноблене населення решти України.
Ті, для кого і мертві бджоли гудуть.
Як писав поет:
Хто лежить в могилі
Чує дивний дзвін,
Запах білих лілей
Відчуває він.
Хто лежить в могилі
Відчуває тишу,
Янголівські крила
Вітер не колише.
Тим, хто у могилі
Бджоли не гудуть,
Не плескають хвилі,
Чарку не несуть.
Тож живи, кохана,
Тут, як у раю.
Інше все - омана!
Голову даю!
Отак і співи - суцільна омана!
Бо у співах, на відміну від усього іншого, ніколи не відокремити праведне від грішного та Божий Дар від яєчні!
Нафіг це зчарування! Нафіг бабцю "на виданьє" Ротар! На ху-хуторорянку та хуторянство!
Перестанемо бути рабами! Бо раби перетворюються на козлів! Ви хочете бути схожими на "донецьких"? - Співайте.
Але...
Ви ще не раз згадаєте про мене
Та весь мій світ хвилюючий і дивний,
Безглуздий світ забутої поеми,
Але між інших він єдиний незрадливий.
Він стати міг також і вашим, та не став,
Його вам було мало чи багато,
Мабуть, погано я вірші писав,
І став для вас я - допустима втрата.
Та, озираючись назад, через роки
Ви скажете: "Я згадувать не смію,
Його гостроти влучні та легкі,
Його холодне серце, серце змія"
Сергій Левитаненко, Провідник Гурту поетів-втікачів "Кульгаве Число"
http://obozrevatel.com/author-column/51904-ya-ne-lyublyu-fatalnogo-zakinchennya....htm
Немає коментарів:
Дописати коментар